work news gallery interesting forum
29 червня, четвер, 2017 р.Б.
Обеззброєна країна

В повідомленні маю на меті привернути суспільну увагу до критичного стану національних Збройних Сил в надії започаткувати дискусію експертів та широкого кола громадян, з тим щоб наслідки такої дискусії знайшли своє відображення при розробці виборних програм політичних сил.Навколишній світ завжди був, нині є, та й буде жорстоким. В цьому світі були, є і будуть успішними лише спільноти, що здатні акумулювати для виживання усі матеріальні й духовні ресурси. Однак, при постійній присутності у генетичній пам’яті нашої нації ідеї державності, соборності, на протязі століть нашому народу, а, понад усім, його зверхникам не вдавалось спромогтись до її реалізації. Не претендуючи на всебічний аналіз українського державотворення, все ж зауважу – в свідомості сучасної української політичної еліти ця державницька ідея відсутня, або ж не превалює. Попри те, що Україна, завдячуючи, перш за все, потужному на початках незалежності державницькому інтелектуальному потенціалу, що був залучений до створення основ держави, першою на пострадянському просторі створила усесторонню нормативно-правову основу національної безпеки і оборони, нині наша країна не захищена ні економічно, ні політично, ні інформаційно, духовно, ні військовою потугою. Замість того, щоб розбудовувати й укріплювати свою державу, якої ми спромоглись вперше після століть бездержавності, наша, з дозволу сказати, «еліта», дорвавшись до влади, використовує її виключно для влаштування життя свого оточення, своїх близьких, рідних, дітей, внуків й правнуків. Як не гірко, але маємо усі підстави стверджувати, що найвищі посадовці держави, серед яких й очільники військового відомства та їх команди (за одиничними винятками) приходячи до керівництва, у першу чергу піддають остракізму своїх попередників, відкидають без аналізу чинні документи ними розроблені, імітуючи діяльність розпочинають писати нові концепції, доктрини, стратегії й програми, не підтверджені ні інтелектуально, ні ресурсно, то й реалізовувати їх в атмосфері загальної безвідповідальності ніхто наміру не має. Уже нинішньою владною командою зведена нанівець роль Ради національної безпеки й оборони (екс-перший заступник її секретаря С. Гавриш: «…РНБО перестала взагалі працювати, як центр формування державної політики у сфері національної безпеки») [1]. Уряд, як видно, не вважає пріоритетним укріплення обороноздатності, бо чомусь профільний у цій сфері урядовий комітет з питань національної безпеки, оборони та правоохоронної діяльності перейменовано в урядовий комітет з питань національної безпеки, правової, молодіжної політики, екології та підготовки до проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу [2]. Уявили спектр його відповідальності. Абсолютне нехтування з боку керівництва держави загрозливим станом її обороноспроможності рельєфно підтверджується відношенням уряду до фінансування потреб оборони. Загальновідомо, що достатній рівень обороноздатності може бути досягнутий, якщо держава є членом оборонного союзу, де існує принцип взаємодопомоги, або, якщо й самотужки, то лише за наявності достатніх за чисельністю, оснащених сучасним озброєнням, навчених, тож, природно, дорогих Збройних Сил. Маємо підрахунки експертів, серед яких і голова комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції Б. І. Тарасюк, що нейтральна Швеція пару років тому витрачала на оборону 608 доларів США в рік на одного громадянина, що у 4,5 рази більше, ніж Польща (136 дол. США на душу населення), яка є членом НАТО і близька за своїм потенціалом, географією та населенням до України. А от цифра по нейтральній Фінляндії ще більша – 745 дол. США, що в 5,5 разів більше, ніж в Польщі. Наша ж армія впродовж усіх років, при усіх президентах, урядах і міністрах фінансів (навіть записних патріотах) фінансувалась практично вполовину від мінімальної потреби, тож фактично втратила боєздатність. Так, закон про оборону в редакції від 05.10.2000 р. визначав оборонні витрати на рівні 3 відсотків від ВВП, одним із рішень Ради національної безпеки і оборони часів Ющенка цей рівень був понижений до 2%, законом від 28.12.2007 N 107-VI (про Держбюджет) цифру-показник прибрали взагалі, реально ж військо ніколи не отримувало більше 1, 5%, в останні роки – менше одного! відсотка. Нині визначили 1,1% [3]. Гарантувати оборону держави може лише сучасне, оснащене якісною зброєю, навчене військо. Передові армії світу мають такий бюджет, що дозволяє їм витрачати на утримання війська лише до 50 відсотків його обсягу, а не менше 20% виділяти на бойове навчання та 30% – на розвиток озброєнь. При таких стандартах нормативна річна потреба національних Збройних Сил, яка забезпечила б відновлення боєздатності та розвиток армії (бюджет розвитку) – повинна становити щонайменше 30 млрд. грн., а мінімально-необхідною потребою у кризових умовах має бути цифра хоча б 20 млрд. Виділений же урядом ресурс на поточний рік (16 387,5 млн. грн., але за загальним фондом, тобто гарантовано – лише 14 171,0 млн. грн. або 86 %) змушує Міноборони витрачати 81% річних призначень на утримання Збройних Сил (тобто проїдання), і лише 726,4 млн. грн., – біля 4,4% (менше у п’ять раз! від світових показників) – на навчання війська, та й то разом з витратами на миротворчі контингенти й закордонні вояжі керівництва. Тож, «чисті» видатки на бойову підготовку становлять лише 297,1 млн. грн. (або мізерні 1,8% ). Якраз вистачить на фінансування фізичної підготовки (бо рік такий). На розвиток озброєння, військової техніки та інфраструктури військовому відомству призначено 2 343,2 млн. грн., або трохи більше 14% оборонного бюджету. Для порівняння, у 2011 р. в оборонному бюджеті Російської Федерації на ці цілі спрямовано близько 40%, Туреччини – 49%). Якогось помітного впливу на закупівлю нових чи глибинну модернізацію існуючих озброєнь очікувати не варто. Адже, щоб забезпечити прийнятний цикл заміни озброєнь потрібно міняти щороку хоча б 4% кожної номенклатури. А це немала-небагато – 28 танків, 86 бойових броньованих машин, 50 артсистем, 9 бойових літаків, 9 вертольотів та один бойовий корабель або катер за рік-два. Та ще тисячі набоїв, сотні автомобілів, десятки зразків спеціальної техніки. Чи є обґрунтованою вже згадувана потреба у 30 млрд. грн. бюджету Міноборони. Чи, може повірими на слові її керівникам (Михайло Єжель: «Більш оптимального бюджету Міністерства оборони України, ніж той, що закладено в проекті Держбюджету на 2012 рік, ще не було»). Проведемо найпростіші розрахунки на прикладі наведених вище показників бюджету Міноборони на 2012 р. Видатки на утримання Збройних Сил знову становлять левову частку бюджету – 13,3 млрд. грн. (81%). Керуючись стандартами розвинутих країн (утримання – 50%), простим множенням на два отримуємо більше 26 млрд. грн. Але ж, виділеного на утримання війська нині вистачає лише на оплату енергоресурсів, бідненьке харчування, злиденну зарплатню офіцерів та бензин для сотень машин начальників. Навіть визначений у бюджеті 2012 ресурс дасть змогу підвищити грошове утримання окремих категорій військовослужбовців у середньому всього на 25%. А підвищення сміхотворних окладів за військовим званням Міністр фінансів блокує. Наведемо для прикладу розрахунки додаткових потреб у грошовому забезпеченні, що провів Мінфін, заперечуючи проти розробленого Мінсоцполітики проекту постанови Кабінету Міністрів «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 р. № 1294», котрим пропонували підвищити розміри посадових окладів військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу на 55-100 відсотків, а також окремих додаткових видів грошового забезпечення – на 50 відсотків. Так ось, лише щоб усунути дискримінацію в посадових окладах військовослужбовців (про що нижче) фінансисти нарахували додаткових видатків з державного бюджету на суму понад 11,0 млрд. грн. (з яких на грошове забезпечення – понад 5,0 млрд. грн. та пенсійне забезпечення для перерахунку раніше призначених військових пенсій – 6,4 млрд. грн.), які, мовляв, не враховані у Державному бюджеті на 2012 рік. А ще додаткових щорічних видатків обсягом не менше 3 млрд. грн. потребує вирішення проблеми бездомних військовослужбовців. А скільки треба мільярдів, щоби знищити не придатні для використання боєприпаси. Їх у нас, з урахуванням цього «добра» на Чорноморському флоті, не мало-не багато – понад… 2 мільйони тонн (!). А щоб ліквідувати наслідки від сотень колишніх баз і складів пального, що отруїли землю. Таким чином, бюджетні призначення для Міноборони у Державному бюджеті на 2012 рік не забезпечують не тільки розвиток, про що безпідставно стверджують заповзяті до брехні керівники Міноборони, а навіть зупинення руйнування Збройних Сил. Тому й не дивно, що нинішній Начальник Генштабу ЗС, анонсуючи проект Державної програми реформування ЗС, заявив, що вона має на меті лише: «… створити умови для подальшого розвитку Збройних Сил, підвищити їх боєздатність та забезпечити часткову готовність до виконання завдань за призначенням, розпочати розвиток Збройних Сил шляхом збільшенням бюджетних видатків на підготовку …»[4]. Так влада визначає собі «надзавдання» – через 5 років реформування, витративши більше 86 млрд. грн. “забезпечити часткову готовність (ЗС) до виконання завдань” (якщо така мета залишиться у затвердженому документі). Але коли, і хто визначив таку мету військового будівництва, хто бере на себе відповідальність за обеззброєну країну, широкому загалу невідомо. Українське суспільство має знати про наслідки такої оборонної «стратегії», – нині у війську 80 – 90% озброєнь вичерпали технічний ресурс, оперативних запасів матеріальних засобів нема. На кінець 2010 р. основні показники бойової підготовки військ (сил) були у три-чотири рази менші ніж, навіть у 2006 р. Частини десятиліттями не виходять на бойові навчання, літаки падають, гармати не стріляють, ракети летять не туди, навіть – влучають у цивільні літаки та будинки. Військова служба стала непрестижною та невмотивованою, бо грошове забезпечення молодшого офіцера є нижчим ніж середня заробітна плата по державі, а контрактника – майже удвічі менше. Наші військовослужбовці отримують менше ніж в усіх навколишніх країнах, нині вже російський військовий отримує у 5 разів більше. Посадові оклади держслужбовців нині є майже на 55% вище від посадових окладів військовослужбовців за порівняними посадами. Оклади за військові звання не підвищувались давно і є ганебними та знущанням над військовиками (генерал-полковник «коштує» 150 гривень). Чинне законодавство містить дискримінаційні норми по відношенню до сімей військовослужбовців. Нині за померлого державного службовця пенсія сім’ї у разі втрати годувальника призначається у розмірі 70% від його заробітної платні, а за військовослужбовця тільки 30% (учасників б/д – 40 %). Квартирна черга лише в Міноборони станом на 01.01.2011 – 45,2 тисяч сімей. Більше 15 років чекають житла 8,2 тисяч бідолах, а ще у черзі – 1,6 тис. соціально-незахищених сімей (загиблих, померлих, інвалідів, багатодітних). Ситуація катастрофічна з огляду на те, що уряд спромагається профінансувати щорічно будівництво не більше 3 тисяч квартир. На квартирному обліку у виконавчих органах місцевої влади перебувають ще 26 тисяч осіб, що звільнені у запас або відставку з Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства надзвичайних ситуацій, Служби безпеки України та інших силових структур. У інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення та Держспецтрансслужбі на квартирному обліку також перебувають 28 тисяч осіб [5]. Постає питання, чи повинна держава в умовах повсюдної бідності відривати немалі кошти на утримання боєздатного війська. Чи сприйме суспільство такі трати. Визначаючи свої оборонні видатки, кожна держава має виходити насамперед з інтересів власної національної безпеки. Як доводить світова практика, фінансування національної безпеки — гарантія зміцнення країни, умова стабільності та ефективності її економіки. Експерти зазначають, що Польща два роки тому мала чисельність війська трохи більше 100 тисяч осіб та витрачала на оборону 9 мільярдів доларів, в Румунії чисельність армії була 90 тисяч, витрати на оборону – близько 3 мільярдів доларів. Італія, при чисельності 293 тисячі витрачала на оборону 23 мільярди доларів. Без сумніву, щоби переконати суспільство у необхідності достойного фінансування оборони, політичні рішення, що визначають параметри військового будівництва, а серед них – чисельність війська, мають прийматись лише опісля їх всебічного стратегічного обґрунтування та громадського обговорення. Наша ж влада, діючи за дилетантським принципом «хай гірше, зате своє» ще наприкінці позаминулого року анонсувала розробку основоположних документів, що визначають оборонне планування: нових Стратегії національної безпеки, Воєнної доктрини, Стратегічного оборонного бюлетеня та Державної комплексної програми реформування і розвитку Збройних Сил [6]. На жаль, громадське й експертне обговорення цих документів відповідними державними органами не проводилось, за виключенням окремих кулуарних заходів, організатори котрих проігнорували навіть встановлені урядом вимоги щодо публічності та репрезентативності таких консультацій [7]. Тож, українське суспільство, політичні сили позбавлені можливості висловити свої оцінки відносно життєво важливих для країни документів, що мали б формуватись виключно на основі консенсусу, оскільки є довгостроковими. Для прикладу, чинний основоположний документ оборонного планування – стратегічний оборонний бюлетень розроблявся у 2003-4 р.р. (згадайте, яка політична сила була при владі) та мав визначати орієнтири оборонного будівництва до 2015 р. Але ж розраховувати на те, що він буде виконаний тодішня влада могла б розраховувати лише тоді, якби він вводився в дію у перший місяць першої каденції президента, або ж якби він розроблявся спільно з політичними силами, що знаходились в опозиції. Такі ж сумніви щодо реальності оборонного планування виникають і сьогодні. Посудіть самі, Чинний Президент керує державою уже майже половину першої каденції, але розробляє Стратегічний оборонний бюлетень з терміном дії, як заявлено, до 2025 року. Тобто, або нинішня політична сила має амбіції залишатись при владі ще 13 років, аби виконати заплановане, або ж на нинішні основоположні документи у сфері оборони очікує доля попередніх – бути спочатку забутими, а потім відкинутими. Більше того, окремі ідеї вище означених документів, що попали у ЗМІ, дають підстави підозрювати їх авторів у невиправданому суб’єктивізмі. Для прикладу, в попередні роки поетапне скорочення війська обумовлювалось перспективою приєднання України до системи колективної оборони – Організації Північно-Атлантичного Договору. Нині ж влада волюнтариськи змінила безпекову політику, проголосила ефемерний «позаблоковий статус». В той же час, продовжує скорочувати Збройні Сили. Але ж нейтральні держави військо не скорочують, оборонні витрати не урізують. Тож, наша влада внаслідок бездумного скорочення війська роззброює державу. Такий собі сучасний «троцькіський» принцип – ні миру, ні війни. Про «ефективність» державного управління сектором безпеки можна скласти уявлення на прикладі того, як контролюється виконання оприлюдненого ще 10 грудня 2010 року рішення Ради національної безпеки і оборони від 17 листопада 2010 року «Про виклики та загрози національній безпеці України у 2011 році» [6]. В цьому рішенні РНБО були визначені, серед іншого, такі терміни виконання основних завдань. Але, пройшов рік – документів нема. Показово, що не затверджені навіть документи, виконання котрих мало б розпочатись цьогоріч та гроші на них мали б увійти до держбюджету. Для прикладу, проект Державної цільової оборонної програми розвитку озброєння і військової техніки на 2012-2017 роки нині все ще перебуває на розгляді в Уряді. Мало того, що програми розвитку озброєнь (а це і дослідження, і випробування й серійне виробництво) не можуть бути короткостроковими (в Росії така програма розрахована до 2020 р.), то ще рік відкушують не спромігшись своєчасно її затвердити. Гострим сигналом для суспільства мали б стати наслідки такого оборонного «менеджменту» – тобто те, що виконання рішень найвищого у сфері безпеки органу не контролювались і не контролюються нині. Для прикладу, жодна з багаточисельних державних програм реформування Збройних Сил (ще вони називались – розбудови, розвитку, будівництва і т.і) не пройшла через процедуру офіційної державної оцінки стану її виконання та ефективності витрачання державних коштів. Військо небоєздатне, державні програми зірвані, але винних нема. Таким чином, громадськість та експертна спільнота мають докласти усіх зусиль, щоб все-таки отримати відповіді хоча б на такі ключові питання військового будівництва: 1. Якими є концептуальні засади нової редакції Стратегії національної безпеки України, що мала б бути подана на затвердження Президенту ще у січні 2011 р [6]. 2. Які нові загрози безпеці країни визначатимуться у новій редакції Воєнної доктрини України та як передбачається забезпечити нашу безпеку, враховуючи статус позаблоковості. Експерти вважають, що позаблоковість України, при критично низькому фінансуванні власного війська не зможе гарантувати захист нашої держави у випадку збройного конфлікту. 3. Чи правда, що серед загроз безпеці фігуруватиме абсурдна, на наш погляд, дефініція: – втручання у внутрішні справи, здійснюване за допомогою … фінансової та моральної (?) підтримки окремих політичних сил, неурядових організацій? 4. Чи є рішення Президента – Верховного Головнокомандувача ЗС, що визначало б метою реформування сектора безпеки, утримання впродовж 5 років небоєготових ЗС? [4] 5. Чи є рішення Президента – Верховного Головнокомандувача ЗС, що визначало б, яким чином в умовах позаблоковості забезпечити обороноздатність держави впродовж 5 років небоєготовими ЗС? 6. Чи має уряд концептуальний документ, що визначав би об’єктивну потребу у видатках для утримання боєздатних ЗС? Постановка питання про необхідність розробки і затвердження чи то Президентом, чи Радою національної безпеки і оборони рамкового документа, що встановлював би нормативну потребу у фінансуванні оборони є, на нашу думку, вкрай важливою. Адже, з одного боку, закон зобов’язує Кабінет Міністрів визначати матеріальні, фінансові і людські ресурси для гарантованого забезпечення потреб оборони та прогнозні показники видатків Державного бюджету на оборону [8]. У розвиток закону, Постанова КМ зобов’язую органи влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями подавати Мінфіну пропозиції до прогнозних обсягів видатків державного бюджету на відповідний рік [9]. На жаль, цілком правильна схема оборонного планування не отримала логічного завершення – Мінфіну не визначене завдання здійснювати пріоритетне фінансування оборонних потреб, керуючись затвердженими нормами. Тож, на практиці розвиток армії сьогодні фактично визначає не міністр оборони, не Генштаб і навіть не вище керівництво країни, а Міністерство фінансів бо оборонні витрати Мінфін визначає залежно від наявності грошей. Виключно у його компетенції є – задовольнити бюджетний запит Міноборони, чи зрізати його, й наскільки. А відстоювати свій бюджетний запит Міноборони змогло б, якби цей запит ґрунтувався на нормативному документі. Але, на прикладі поділу цьогорічного «бюджетного пирога», стверджуємо, що стан боєздатності війська турбує нашу владу в останню чергу, а Міноборони ніхто не слухає, його думка про необхідні обсяги фінансування армії в уряді нікого не цікавить. Як вже зазначалось, керівництво військового відомства, нахвалюючи свою владну команду, анонсувало цьогорічний бюджет, як такий, при якому «Збройні Сили України переходять від бюджету проїдання до бюджету розвитку і модернізації». Міністр навіть брався при опрацюванні того бюджету добитись, щоби 1 мільярд гривень перенести зі спеціального фонду оборонного бюджету до загального. Цілком обґрунтовано пов’язуючи таку потребу з тим, що надходження коштів до спеціального фонду є негарантованим з огляду на відсутність законодавчих підстав для реалізації нерухомого майна разом із земельними ділянками. Що ж отримали? Уряд і Верховна Рада так подбали про боєготовність Збройних Сил, так послухали п. Міністра, що у Держбюджеті на цей рік зменшили видатки Міноборони на більше ніж 1 млрд. грн. від тої суми, що була визначена після прийняття його у першому читанні. І, що головне, зменшили не віртуальний спецфонд, наповнення якого й так не буде, а гарантовані видатки із загального фонду. Бо якщо в проекті на перше читання частка із цього фонду становила 15 185, 7 млн. грн., то Мінфін не лише не збільшив цю частку, як хотілось Міноборони, а ще й самочинно зменшив більше ніж на мільярд, і дали, як згадувалось, лише 14 171,0 млн. грн. Тобто, ось ця сума й буде тим реальним ресурсом, що отримає Міноборони, і яка й має, за заявами його керівників, забезпечувати розвиток війська. А може Міноборони саме таку суму й просило? Бо Мінфін чомусь стверджує нібито «..заявлену та обґрунтовану Міністерством оборони у бюджетному запиті потребу в коштах на 2012 рік забезпечено у повному обсязі». А ще Міністр фінансів (тепер уже колишній) повчає РНБО та промовисто вказує на її місце. Оцініть:«У разі врахування пропозицій РНБО та встановлення для Міноборони видатків по загальному фонду у сумі 20,1 млрд. грн. приріст видатків на 2012 рік буде становити 75,1 відсотка, що значно перевищує темпи приросту ВВП (16,6 %), а також видатків державного бюджету у проекті ДБУ-2012 (10,8%)». Вважаємо, що свій бюджетний запит Міноборони, якщо він дійсно розрахований на боєздатне військо, було б легше обґрунтувати, якби на початку бюджетного процесу РНБО затвердила б обґрунтовану потребу у фінансуванні сектору оборони та забезпечила гарантоване її задоволення. Необхідність такого нормативного документа можна хоча б на прикладі вкрай низької навченості військ, що стала наслідком недостатнього фінансування, про що вже йшлося. Нині командувачами й комкорами є генерали, що, як кажуть, “живого” корпусу не бачили, а деякі, навіть бригади. Тобто не управляли з’єднанням (не кажучи вже про об’єднання) у повному складі на оперативних чи тактичних навчаннях, не виводили авіаційний полк на бойове застосування. Військовики, котрі служили в радянських ЗС знають, що полк у повному складі у групах військ та прикордонних округах виводили на тактичні навчання мінімум 1-2 рази на рік. З позицій нинішнього часу можемо констатувати, що це занадто, бо грошей ніхто не рахував, все ж було народне. Але іншу крайність маємо у нашому війську – навіть з батальйоном роками не проводять тактичні навчання, не кажучи вже про бригаду. Це нормально чи ні? Хтось же має визначити, провівши перед цим дослідження й обрахунки, з якою періодичністю проводити ці навчання. Щоб, з одного боку, мати боєготову частину, а з іншого – вкластися в бюджет. На нашу думку, тактичні навчання мали б проводитись з такою періодичністю, щоби кожен командир протягом терміну перебування на посаді хоча б один раз мав можливість отримати практику реального керування відповідним підрозділом, частиною чи з’єднанням повного складу в полі, в повітрі, в морі, на бойових стрільбах. І мала б це визначити Настанова з бойової підготовки у Збройних Силах, встановивши інтенсивність її відповідно до перспективної моделі війська, можливостей економіки та з урахуванням переходу на комплектування військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом і стандартів розвинутих армій. Але підготовка проекту такого документа, навіть попри те, що Кабмін зобов’язав Міноборони розробити його ще у 2010 році, теж чомусь затягується. Висновки: Відсутність політичної волі вищих керівників України до укріплення обороноздатності держави спричинила її падіння до критичної межі. Наші Збройні Сили, отримуючи вкрай недостатнє фінансування, фактично втратили боєздатність. В таких умовах гарантувати безпеку країни можна або вклавши в оснащення і підготовку війська кошти, непомірні для нинішньої економіки або ж відмовитись від позаблокового статусу на користь входження в одну із систем колективної оборони. Або влада має взяти на себе відповідальність за утримання протягом якогось часу небоєготового війська, сказати про це суспільству, але розпочати планомірне відновлення їх боєздатності. Список використаних джерел 1. Степан Гавриш: «Порядок денний країни виписує не влада, …» http://glavcom.ua/articles/5645.html. 2. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2010 р. N 2071-р «Про затвердження переліку урядових комітетів та їх посадового складу» 3. Закон України 6 грудня 1991 року N 1932-XII «Про оборону України». 4. Підсумки підготовки Збройних Сил України у 2010 навчальному році та основні завдання на 2011 рік”. Прес-конференція за участю начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил. http://www.mil.gov.ua/index.php?lang=ua&part=news&sub=read&id=19899. 5. Біла книга 2010. Збройні Сили України. http://www.mil.gov.ua/index.php?part=white_book&lang=ua 6. Указ Президента від 10 грудня 2010 року № 1119/2010 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 17 листопада 2010 року «Про виклики та загрози національній безпеці України у 2011 році». 7. Постанова Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. № 996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» 8. Закон України від 18 листопада 2004 року № 2198-IV «Про організацію оборонного планування» 9. Постанова Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2006 р. № 447 «Про затвердження Порядку організації та фінансування стратегічного планування у сфері оборони і військового будівництва». П. Й. Процик, військовий експерт, заступник Начальника Генерального штабу Збройних Сил у 1997-2002 рр., генерал-лейтенант запасу, радник Голови Народного Руху України Джерело: Майдан

Поділитись
| додано: 03/02/2012 | bigun |
Новини
06 січ.
Де не стоятиму - вистою
17 вер.
18 вересня 2013 року відбудеться відкрите засідання Громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору
04 вер.
Наливайченко просить Генпрокуратуру захистити права реабілітованих жертв політичних репресій
24 лип.
Щорічний мистецький захід "Толока в Легедзине" цього разу 10 серпня 2013 р.
24 лип.
24 липня 2013, Київ, Майдан Незалежності. ПЕРШИЙ ФЛЕШМОБ-ЗАПРОШЕННЯ НА ЕТНО-ФЕСТИВАЛЬ "ЖНИВА 2013. ДОМОТКАНЬ"
22 черв.
Музей Івана Гончара - 22-23 червня, фестиваль «КОБЗАРСЬКА ТРІЙЦЯ»
22 черв.
Музей Івана Гончара - 22 червня, відкриття виставки «Микола БУДНИК – майстер, художник, поет»
22 черв.
Музей Івана Гончара - 20 червня, відкриття виставки Надії Вінарської-Марченко «Я СВІЙ ЧАС У ВИШИВКАХ ЛИШАЮ...»
15 квіт.
ПРЕС-РЕЛІЗ - В МУЗЕЇ ІВАНА ГОНЧАРА - 16 КВІТНЯ 2013 РОКУ О 17:00 відбудеться творчий вечір ЛІРНИКА ЯРЕМИ
13 квіт.
Вільна дискусія "Сила ненасильницького спротиву. Спогади про Норильське повстання 1953 р."
13 квіт.
24 квітня 2013 р., 11:00 Будинок Вчителя. Круглий стіл, присвячений 95-й річниці Української Держави (Гетьманату П.Скоропадського)
20 лют.
АКЦІЯ Громадського об’єднання «Українська Справа» «ХОЧЕМО ЧИТАТИ ПРЕСУ УКРАЇНСЬКОЮ»
31 січ.
"Патріотами не народжуються, а стають", – Вадим Васильчук
18 січ.
Допоможи встановити меморіальну дошку воїнам Армії УНР
20 груд.
У Харкові міліція затримала 22-х учасників ходи на підтримку Павліченків
14 лист.
They are not killers! - справа Павлiченків.
Внески товариства та благодійні внески людей, які хочуть підтримати нас і нашу діяльність.
 
maidan.org.ua
Дитячо-юнацький еколого-туристичний клуб <Екотур>
Контакти:
Для запитів:question(at)spas.in.ua
Осавул БКБЗ"Спас":vadymyrko(at)spas.in.ua
 +38 (063) 841 44 60
Прес-служба:press(at)spas.in.ua
 +38 (093) 648 11 50
Діяльність | Новини | Світлини | Цікаве | Форум
Події | Спорт | Вишколи | Культура | Контакти
 Розробка та дизайнування - "web-design samsobisam"