З 14 по 18 березня 1939 р. на карті Європи існувала ще одна незалежна держава - Карпатська Україна. Вона постала працею закарпатських політиків, місцевих та прийшлих з Галичини оунівців і широких народних верств закарпатських українців. Укотре активні сили української нації заявили про її очевидне прагнення до самостійного життя, готової використати щонайменшу для цього можливість. Після того, як західні держави дозволили Третьому Райху загарбати Чехословаччину, канцлер А.Гітлер віддав своєму союзнику Угорщині право на анексію тодішньої чехословацької частини - Підкарпатської Русі (як тоді називалося наше Закарпаття). 14 березня 1939 р. о 5-й годині ранку угорські війська загальною чисельністю до 40 тис. чоловік перейшли в наступ по всьому фронту в 172 км. Звільнившись від чесько-словацької опіки, опинившись сам-на-сам з окупантом, автономний уряд Закарпаття ввечері того ж дня проголосив незалежність Карпатської України. На її чолі став президент А.Волошин. Опір нападникам чинили декілька чеських частин та підрозділи Організації народної оборони "Карпатська Січ", та вже скоро чехи припинили опір і почали евакуйовуватися на батьківщину. Тоді 15 березня військовий міністр С.Клочурак почав формувати Національну оборону Капатської України на чолі з полковником Армії УНР С.Єфремовим. Осердям новостворених збройних сил незалежної держави стала саме ОНОКС, а також добровольчі загони. Проте бідою армії був брак озброєння: як за часів Чехословаччини, так і після її розвалу, чехи й словаки неохоче надавати зброю і боєприпаси. З куцим спорядженням, майже не вишколені, січовики змушені були битсия одночасно проти переважних сил угорців і польських диверсантів, які шкодили Україні в рамках операції "Лом". Найбільш кровопролитні бої з мадярським військом пройшли на Севлюсько-Хустському відрізку фронту, апофеозом яких став бій на Красному полі - закарпатські Крути. Тут 16 березня карпатські січовики, військовослужбовці чехословацької армії - українці та студенти учительскої семінарії під командуванням поручника І.Чучки та професора Я.Голоти з 10-ї до 14-ї години стримували наступ 1000 угорців, яких підтримували літаки й бронетехніка. Втративши вбитими близько 230 чол., полоненими - 450 бійців, українці відступили. Угорські втрати налічували 160 загиблих. Проте очевидно, що сили були занадто нерівні. Загони Національної оборони неминуче відступали, а боотьба приймала осередковий характер. 16 березня оголошено евакуацію уряду й державних установ. О 16:00 впала столиця - Хуст. До 18 числа, подолавши останні вогнища опору, угорські війська вийшли на кордон з Польщею на р. Ужок. Окупація Закарпаття завершилася. За ці 4 доби збройні сили Карпатської України провели бл. 22 боїв з мадярами, втративши 1-1,5 тис. солдатів. За заниженими даними, супротивник недорахувався 72 вбитих і 163 поранених. Проте українськи вояки все одно продовжували війну вже партизанськими способами до кінця березня, а загін хорунжого О.Ворохти діяв на Рахівщині аж до середини вересня 1939 р. Не дивлячись на поразку Української закарпатської держави, її боротьба стала ще одним маніфестом свободи українців. Вона засвідчила, що захищати рідний край від ворогів потірбно в будь-яких умовах, а політична воля і вольове командування здатні підняти народ на боротьбу навіть за здавалось би безнадійних обставин.