Вчора, 13 грудня, о 5 годині ранку помер Василь Левкович ("Вороний", "Чернець") - полковник УПА, командир військової округи "Буг", кавалер найвищої відзнаки УПА - Золотого Хреста Бойової Заслуги. Біографічна довідка: Левкович Василь Михайлович (6.02.1920-13.12.2012) - полковник УПА, командир ВО "Буг" (1944-1947). Псевдо: «Вороний», «Чернець», «Наливайко», «Холод» Народився в с. Люблинець-Старий Любачівського повіту Львівського воєводства (нині - Польща) у селянській родині. До 1926 р. він проживав з батьками, а згодом через їхню смерть переїхав до свого дядька Костянтина Білого в с. Жуків. Вступив до ОУН у грудні 1939 р. З 1940 р. був призначений керівником ланки з 4-х осіб. У травні-червні 1941 р. був станичним с. Жуків, а після початку німецько-радянськоі війни увійшов до складу похідної групи ОУН під керівництвом керівника Любачівського повітового проводу ОУН Омеляна Грабця ("Батька"). У групі був ройовим. Похідна група рухалася за маршрутом: р-ни Рава-Руський, Велико-Мостівський, Сокальський Львівської обл., Горохівський Волинської обл., Луцьк, Рівне, Острог. Рейд тривав до серпня 1941 р. Коли в липні 1941 р. група прибула в Рівненську область, О. Грабець став начальником Рівненської обласної української міліції, а В. Левкович - інструктором окружної міліції в м. Дубно, на посаді якого перебував до жовтня 1941 р. У вересні 1941 р., з початком переслідувань членів ОУН німцями, Левкович перейшов на нелегальне становище, був порученцем керівника Дубнівського окружного проводу ОУН "Драпача", а з кінця літа 1942 р. і до березня 1943 р. - заступником організаційного референта цього проводу. Одночасно з січня по серпень 1942 р. займав посаду заступника коменданта поліції м. Верби, Дубнівської округи. З серпня 1942 р. по січень 1943 р. був комендантом шуцманшафту м. Дубна. За цей час пройшов 3 або 4 підпільні військові вишколи за програмою середнього старшинського складу. У січні 1943 р. був направлений в поліцейську підстаршинську школу під Ковелем, де провчився 2 місяці і по закінченні був залишений інструктором. У той же час отримав відпустку від командування школи й переїхав до Дубна, де 17 березня 1943 р. організував групу з-поміж поліцаїв у кількості бл. 50-60 чол., озброїв і перевів у підпілля – в УПА (р-ни Деражне, Степань, Костопіль, Сарни Рівненської обл.). Перший бій стався в околицях Костополя. У перестрілці німецький загін розбігся, в полон потрапило 2 німецькі солдати, що прибули з Цумані. Роззброєних полонених відправили в Цумань для того, щоб ті розповіли командуванню про бойові дії УПА. На Великдень, 25 квітеня 1943 р., брав участь у першому складанні присяги загонів УПА в лісі під с. Тростянець Стидинського р-ну Рівненської обл. Спочатку В.Левкович був к-ром окремої вишкільної чоти, з червня до липня 1943 р. – командиром 1-ї чоти сотні «Яреми» (Никона Семенюка) (і заступником «Яреми»), а після поранення «Яреми» в бою з німцями – командиром сотні (з липня по серпень) в 1-й групі УПА (майбутня ВО «Заграва»). 27 липня 1943 р. сотня «Вороного» знищила у с. Степані німецькі укріплення та підірвала будинки, що слугували місцем постою для німецього гарнізону. З 12 серпня 1943 р. – заступник курінного «Бористена» (Д.Корінця) і сотенний в бойовій групі (курені) «Бористена», що рейдувала в Сарнеському р-ні і на півдні Пінської обл. БРСР (серпень – поч. жовтня). З 26 серпня – начальник штабу групи «Бористена». У жовтні – призначений к-ром загону ім. Дорошенка, проте за місяць (у листопаді) через дезертирство вояків знятий з посади і призначений медичним шефом ВО «Заграва». 15 січня 1944 на власне прохання В.Левковича звільнили з цієї посади і відправили у старшинську школу «Лісові чорти». Проте з наближенням фронту школу розпустили, а Левкович перейшов у Карпати до школи «Олені» (к-р пор. Ф.Польвоий – «Поль»). Під час подорожі, на Львівщині, в сутичці з червоними партизанами був поранений. До 20 травня 1944 р. Левкович був курсантом школи, одночасно виконуючи обов’язки чотового сотні «Чмелика» та інструктора зі стройової й тактичної підготовки. У кінці травня отримав звання хорунжого, а на поч. червня – призначений на посаду к-ра ВО «Буг». З липня 1944 р. – одночасно член Львівського обласного проводу ОУН. У жовтні 1944 р. підвищений до рангу поручника. З 22 січня 1946 р. – майор УПА. Лицар Золотого хреста бойової заслуги 2 класу (наказом ГВШ УПА №1/46 від 15 лютого 1946 р.). Звання полковника («посмертне») отримав уже перебуваючи в ув’язненні: командування УПА вважало Левковича загиблим. Вранці 17 грудня 1946 р, у ході чекістсько-військової операції було виявлено криївку, де разом з В. Левковичем перебували керівник Сокальського окружного проводу ОУН Яків Притулко ("Радич") та його охоронець «Левич», які підчас спроби їх захоплення загинули. Левкович встиг спалити деякі документи, але від диму кинутих в криївку шашок знепритомнів, і був захоплений. Спочатку він видавав себе за зв'язкового ОУН на ім'я Іван Кругів, однак його знало чимало заарештованих, і згодом він вимушений був назвати себе. Тривалий час він перебував під слідством у Львові і Києві. Слідчі май. Рець і ст. лейт. Федоров під керівництвом полк. Івкіна піддавали Левковича тортурам. 22 липня 1947 р. військовий трибунал військ МВС Київської області засудив його за ст.ст. 54-2. 54-8. 54-9, 54-11 КК УРСР, а за сукупністю - на основі ст. 54-8 КК УРСР э санкції ст. 54-2 КК УРСР із застосуванням пункту 2 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 травня 1947 р. "Про відміну смертної кари" - до 25 років ВТТ. 2 роки перебував у львівській в’язниці на вул. Лонцького. У травні 1949 р. етапований до м. Воркути, працював на шахті №6. 13 листопада 1956 р. одружився з колишньою підпільницею Ярославою Романиною. 17 лютого 1957-го справили весілля. 27 грудня 1957 р. в них народився син Роман, 6 лютого 1960 - дочка Дарія. Повністю відбувши термін покарання, В.Левкович був звільнений з Дубравного табору 17 грудня 1971 р. У 1961 р. мав нагоду звільнитися достроково, підписавши заяву покаяння, проте відмовився. Ярослава з дітьми мешкала у своїх батьків у м. Прокоп’євську Кемеровської області. До чоловіка навідувалася щороку. Дружина повернулася до Червонограда 1965 р. До 1992 р. працював електриком на вугільних шахтах у м. Червонограді, внаслідок чого хворівна силікоз легенів і є інвалідом 2-ї групи. 20 січня 1997 р. Генеральна прокуратура України реабілітувала В. Левковича. У жовтні 2007 року В.Левкович отримав нагороду Орден Ярослава Мудрого V ступення, яку вручив тодішній голова Львівської ОДА Петро Олійник у Львівській Опері. 5 березня 2008 В.Левкович на ХХІІ сесії Львівської облради отримав свій Золотий хрест бойової заслуги 2 класу, ставши єдиним на той момент живим повстанцем, удостоєним такої нагороди (усього її отримало 32 чол.). Хреста вручав найкращий ліцеїст військвого ліцею ім. Героїв Крут. Після церемонії нагородження, депутати Львівської обласної ради ухвалили рішення виділити 300 тисяч гривень матеріальної допомоги Левковичу для придбання квартири у місті Львові. Був почесним громадянином м.Червонограда, членом Конгресу українських націоналістів.