Після російсько-грузинської війни у серпні минулого року багато хто проводив паралелі з Україною. Мовляв, на нас очікує така сама ситуація із заворушеннями у Криму, десантом з кораблів ЧФ та практичною відсутністю в Україні боєздатних військ.Після російсько-грузинської війни у серпні минулого року багато хто проводив паралелі з Україною. Мовляв, на нас очікує така сама ситуація із заворушеннями у Криму, десантом з кораблів ЧФ та практичною відсутністю в Україні боєздатних військ.

Міністр оборони Єхануров навіть висловився за створення в Криму нових військових частин. Так, про всяк випадок.

Однак, січень 2009 року довів, що Росія зовсім не збирається використовувати проти України установки "Град". Для боротьби з дніпровськими євро-атлантистами у них є більш потужна та сучасна зброя. Зброя, яку навіть можна назвати більш гуманною.

Від тактичних ракет до "газової війни"

Історія знає багато прикладів війн між сусідніми народами. Англійці та ірландці, французи та німці, українці та росіяни.. Остання українсько-російська війна закінчилася у середині 1950-х років придушенням опору ОУН-УПА.

Розпад СРСР на тлі бурхливого поширення міжнаціональних конфліктів дав підстави думати про нову війну між Україною та Росією. На щастя, цього досі не сталося. Хоча спекуляції на таку тему почалися ще майже двадцять років тому.

Наприкінці 1991 року журналісти московської "Независимой газеты" народили "сенсацію". На шпальтах свого видання вони повідомили про можливість ядерної війни між Росією та Україною. Ніяких підтверджень такої думки наведено не було, однак громадськість ще вірила кожному друкованому слову.

Наслідки газетної "качки" були далекосяжними. Без зайвих вагань Україна віддала Росії свій тактичний ядерний арсенал.

Потім було багато галасу щодо стратегічних ракет, забирати які приїздив навіть президент Клінтон.

Пікантність ситуації полягала в тому, що якраз тактичні ядерні ракети на відміну від стратегічних не потребували від їх власників знання радянських шифрів, кодів та ще бозна-чого, що мало назву "ядерна валіза" та було сховано у Кремлі. Можливо тому й віддали їх так швидко та без галасу у пресі.

Отже, вже з 1993 року тема українсько-російської ядерної війни була не актуальною. Інші сценарії теж були відкладені на майбутнє, бо Росія чекала Путіна. Без нього було складно починати таку важливу справу.

Перша путінська чотирирічка була присвячена все ж таки внутрішнім справам. Лише після арешту Ходорковського у 2003 році та загадкового теракту в Беслані у 2004 році, Росія вийшла на шлях агресивної зовнішньої політики. Однак, спроба виграти українські вибори не вдалася. Далася взнаки моральна відсталість росіян у застосуванні виборчих технологій.

Взимку 2005 року Путін виглядав розгубленим. Але вже через рік ситуація повністю змінилася і не на користь України.

22 грудня 2005 року виступаючи на засіданні Ради безпеки РФ, президент Путін окреслив зовнішньополітичну доктрину Росії, назвавши свою країну "енергетичною імперією".

За два роки до цього Чубайс рефлексував щодо "ліберальної імперії", тому спочатку інтелектуали скептично поставилися до заяви Путіна. Однак, вже перші дні 2006 року довели серйозність намірів російської влади.

Репетиція у 2006-му

Перша українсько-російська газова війна тривала приблизно з 23 грудня 2005 року до 6 січня 2006-го. Вона почалась заявами "Газпрому" про показове відключення газу та закінчилася суперечками навколо загадкової компанії "Росукренерго".

Її наслідком став психологічний шок, який отримала більшість мешканців України, відчувши себе незахищеними перед діями влади іншої країни. Так війна прийшла у вигляді раптово прохолодних батарей. При цьому ніхто не порушував державний кордон. Такі-от сучасні технології дистанційного впливу.

Росія вирішила не зупинятися на досягнутому. Впроваджуючи у життя концепцію "енергетичної імперії", вона вирішила створити картель, який стане самостійним політичним гравцем. Він диктуватиме ціни на газ та впливатиме на країни-транзитери.

24 грудня 2008 року було створено міжнародну організацію експортерів газу, яка одразу отримала неофіційну назву "газова ОПЕК". Путін навіть лобіював призначення рідного Санкт-Петербурга столицею цієї організації, однак учасники погодилися лише на катарську Доху.

І практично одразу після створення "газової ОПЕК" почалася газова війна Україною.

Масштаб бойових дій захопив зненацька спостерігачів, які не думали, що все так затягнеться. Згодом почалися аналогії з нафтовим ембарго 1973 року. Згадаємо цю ситуацію в якості ілюстрації.

Тоді країни ОПЕК оголосили про припинення поставок нафти до країн, що підтримали Ізраїль у його черговій війні з арабами. Жовтень 1973 року змінив енергетичну карту світу, поставивши на коліна США та Західну Європу.

У Америці почалися явища, яких там давно вже не було. Спочатку президент Ніксон закликав громадян до економії нафтопродуктів, а АЗС заборонили відпускати більше 40 літрів бензину одній людині (!). У листопаді 1973 року ініціатива отримала своє продовження - в неділю АЗС заборонялося взагалі продавати бензин.

Нафтове ембарго мало далекосяжні наслідки. Президент Ніксон згодом пішов у відставку (звісно, ця подія мала і купу інших причин, але все ж…). Зросла політична вага СРСР, який отримав "зелене світло" для продажу своїх ресурсів. Тоді це виглядало як противага арабським шейхам.

Ізраїль був змушений змінити свою зовнішню політику, перейшовши від військової експансії до територіальних поступок. А арабські країни Перської затоки лише зміцнили свою вагу чого від них ніхто не чекав.

Виявилося, що заможний Захід не може прожити без дешевих ресурсів. Високий рівень життя вимагав постійної наявності нафти, газу, світла та інших благ цивілізації. Так без застосування зброї арабські шейхи довели свою здатність перемагати західні країни.

Сучасна безкровна війна

У ФСБ Росії мабуть враховують арабський досвід. Для боротьби з Україною не треба стріляти чи бомбардувати. Потрібно лише згадати технології "холодної війни" та адаптувати їх для українських умов.

Дійсно, для Росії класична війна з Україною, із застосуванням піхоти, танків, літаків та гармат може мати негативні наслідки. Звісно, українська армія наразі навіть ХАМАСу не зможе протистояти, не кажучи вже про більш модерні військові структури. Але, йдеться не про військові аспекти. Мова про ідентичність.

Ставлення росіян до України вкрай суперечливе. Для них значна частина українських земель - це колиска російської державності. Воювати проти "матери городов русских" - небезпечна справа для самої ж російської ідентичності.

Органи державної влади України знаходяться на Печерську, і важко уявити, що російська авіація буде бомбардувати Києво-Печерську Лавру. Чи, намагаючись знищити центральний офіс СБУ, випадково потрапить у Софійський собор?

Також в Росії є мільйони сімей, які мають родичів в Україні. Дуже сумнівно, що всі схвально зустрінуть таку військову операцію. Це вже буде громадянська війна, і тоді підтримка дій Путіна може бути не такою відчутною.

Інша річ – війна із застосуванням безконтактних дій, які начебто і нікого не вбили, але дуже зашкодили.

Перевантажена важкою промисловістю українська економіка вкрай беззахисна перед "газовими війнами". А люди не звикли жити у не-людських умовах.

Це грузини майже весь після-радянський час жили при свічках. Українці до такого не звикли. Тому відключення газу має вибуховий ефект для економіки та суспільного спокою.

Частково це усвідомлюють і в РНБО. Як каже секретар цієї установи Раїса Богатирьова: "Большая опасность для всех нас, что мы можем стать беззащитными перед новым видом оружия – энергетическим, которое способно взорвать основы современного мирового порядка".

Подальший перебіг подій покаже чи здатна Україна протистояти війнам нового типу чи своєї мети досягне Росія. Наразі ситуація більше нагадує бойову нічию.

Якщо Україна не вистоїть зараз, Росія буде використовувати "газову" зброю у будь-який зручний для неї час. І не потрібно буде стріляти по українській системі ППО, чи бомбардувати Бориспіль, чи десантуватися в Одесі.

Не потрібно буде приносити в жертву російських вояків, витрачати снаряди та кулі. Все буде значно простіше.

Юрій Корогодський