Для того, щоб зрозуміти, що таке СПАС, варто з ним просто помандрувати. Саме в умовах туристичних перевіряється те ядро, той вогник, про який говорить ледве не кожен, хто потрапляє в це Товариство.

В цих замітках я виступатиму в двох соціальних ролях - незалежного спостерігача і учасника подій…. Розуміння ситуації та головні моменти спостерігача буду виділяти курсивом.

А справа була в Карпатах… 21.10.09

Команда СПАСу цілком цивілізовано потрапила на вокзал, звідки потягом Київ-Івано-Франківськ мала рушити у табір.

Спостерігач:думаю, що звичайні громадяни навіть би і не помітили цю команду, якщо б не зброя. Її була така кількість, що постало дещо риторичне запитання, куди її покласти.

Оскільки іншого часу, ну і відповідно місця розкласти її по наплічниках не було, то ми почали це робити просто на вокзалі, чим, м'яко кажучи, трохи дивували навколишніх. Добре, що київська міліція не настільки уважна, бо не знаю, як би їй сподобалася ця "артилерія".

У бойовій (в прямому значенні цього слова) готовності, ми радісно заповнили собою вагон… Їли,пили і раділи…

Закрили очі….Якась темрява….

22.10.09

Відкрили очі…. Якщо вірити в трансконтинентальні переміщення, то ми опинилися в іншій частинці нашої України, а саме в Івано-Франківську. Домовились з автобусом, який повіз нас в мальовниче село Стопчатів - батьківщину Дмитра Павличка і землю, яка знає не одну історію про минуле.

Спостерігач: я би з радістю відвідала всі ті села, які ми проїжджали по дорозі, і дивлячись на обличчя спасівців, розуміла, що вони теж захоплені, їх серця теж жили десь тут, серед цих гір.

Всю дорогу розпитувала водія про погоду, бо в Києві нас добре налякали прогнозом в стилі: "Сніг, мороз і взагалі сидіть вдома!". Дійсно, буквально за день до нас ще лежав сніг, а вночі було -3, але оскільки тутешня природа милостива, то вона зробила нам чудовий подарунок у вигляді сонечка, теплої погоди і відсутності будь-яких опадів.

Для того, щоб дійти до нашого табору, подолали доволі високий підйом і точно усвідомили: "Табір почався!"

Спостерігач: помітно було, що комусь було легко йти, дається в знаки активні тренування в СПАСі, але були й новенькі, які помітно втомлювалися. Але приємним залишається той факт, що хлопці, не дивлячись на свій стан, завжди допомагали дівчатам вдягати наплічники. Відмічаю це як "спасівську звичку".

Сьогодні ми вирішили провести по три тренування зі страйк-болу. Основною метою було взяття переправи через річку або ж "вбивство" команди-суперника. Команди формувалися по три людини.Одне попадання-вважається "вбивством". Скажу,що всі проявили себе доволі активно, правда деякі складнощі з попаданнями таки були, бо не всі козаки мають снайперську точність і не всі козачки вміють влучно "бити" суперника. Хоча побігати довелося добре всім учасникам, щасливі обличчя засвітчили успішність затії. Протягом тренувань одна команда активно брала переправу, але інша швидче встигала її "вбити".

Головним дійством вечора, стала Тризна. Обряд вшанування пам'яті, в нашому випадку-пам'яті останнього головнокомандуючого Василя Кука. Саме в честь його героїчних діянь ми насипаємо курган, а селяни допомогли ще минулого року встановити хрест. Процесія відбувалася таким чином: навколо кургану зі всіх сторін світу та на верхівці запалили по вогнищу, всі спасівці стали навколо і отаман зачитав козацький карб( від слова карбувати), який мали всі повторити. Після того всі взялися за руки і "обійняли" старий дуб,який бачив багато подій цього регіону і по закінченні отаман прочитав молитву біля хреста, кожен помолився.

Спостерігач: щось дуже інтимне нависало в цей момент в повітрі, щось тонке. Кожен спасівець думав про своє, молився, а хтось ледве стримував сльози. Після процесії можна було побачити поодинокі фігури чи то біля хреста, чи то біля дуба. В цей вечір учасники ще більше з'єднались душами, з'єднались у пам'яті та пошані до своєї історії.

23.10.09

День мандрів повстанськими місцями. Села Низький, Середній та Вишній Березів-ось ті пункти, які ми відвідали. В кожному селі стояв меморіал пам'яті загиблим повстанцям.

З нами весь час був вуйко Петро, неймовірний дідусь, що був очевидцем подій. Нині йому 83 і він без жодних проблем піднявся з нами 7 км високо в гори до бункера повстанців і відповідно 7 км вниз, при цьому весь час щось розказуючи. Думаю цей чоловік вразив кожного. Молодь активно вслуховувалася у всі деталі історій, які нагадували якийсь страшний детектив більше, аніж реальне життя. Хочу зауважити,що погода весь час була надзвичайно теплою. Тому завдяки ясному небу з полонини можна було розгледіти всю красу осінніх Карпат.

Шкода, що бункер засипаний, бо за словами вуйка Петра, під землею знаходяться 4 кімнати та ванна. Якщо все це розкопати, то можна було б яскравіше уявити собі, що таке "криївка". До речі, дідусь наголошував на тому, що криївки робити не повстанці, бо у них на це елементарно не було часу, бо йшла війна. Їх копали або запроданці, або НКВС, але після битв, повстанці їх захоплювали, використовуючи у своїх цілях.

Ночівля на сіні. Добре,що у нашого отамана бабуся живе в Карпатах.

24.10.09

День цей можна прозвати "чемоданним", бо весь день були якісь збори та переміщення. Вдень нам ще вдалося постріляти по цілях. Цілей 3,пострілів у кожного 5. Влучність у нас коливалася від одного потрапляння,то п'яти.

Решту дня ми провели в Коломиї, де нам вдалося відвідати церкву з дерева 16 століття, яка збереглася ще з часів Богдана Хмельницького, унікальна споруда, яка є гордістю міста, а також ми відвідали музей писанки, один з чудес України. Будівля зроблена у формі розписаного яйця. Колекція представлена величезна-це близько 2000 експонатів і близько 12000 по фондах. Можна було побачити навіть писанки з автографами глав урядів та Президентів.

За 5 хвилин до відправлення спасівці прилетіли на вокзал, потяг рушив і час було знову налаштовувати мрійливі серця на буденність.

Спостерігач: вони молодці, добре попрацювали, а головне радісно те, що кожен з них готовий далі вчитися і адекватно оцінює власні здібності. Можливо комусь і не вдалося зразу хапати зірок з неба, але рано чи пізно вдасться.

СПАС-це 5 основних соціальних ролей:
-хранителі традицій,
-ентузіасти,
-ті, що діють,
-патріоти,
-Люди з великої літери.


Катерина Гладка,журналістка