У далекому 1919 був підписаний довгоочікуваний Акт Злуки,що нарешті поєднав Західно-Українську Народну Республіку(ЗУНР) і Українську Народну Республіку(УНР). В 90-му році сталася ще одна грандіозна подія сотні тисяч українців в пам’ять про цю Акт Злуки створили «живий ланцюг» від Києва до Львова, тоді в ньому брали участь не тільки звичайні громадяни, а й представники інтелігенції: поети,художники, громадські діячі. Тепер традиція продовжується, хоча і в менших масштабах: вже третій рік поспіль Братство козацького бойового звичаю «Спас» ініціює об’єднання двох берегів Дніпра таким же ланцюгом. Не дивлячись на будь-які політичні перипетії та зради кожен громадянин має розуміти і пам’ятати, в якій унікальній державі він живе.

Коли сонце ледь-ледь почало показуватися з-за обрію з Лівого і Правого берега почали формуватися ланцюги, які мали об’єднатися посередині мосту. Приємно було бачити серед присутніх видатного українського поета ,перекладача Дмитра Павличка, ця людина стояла разом з іншими патріотами у 90-му році і знову прийшла відчути ту атмосферу, ту любов до своєї держави.

Через деякий час єдиний прапор було складено ,а два береги браталися з щирою радістю. Молодь хотіла довести те, що ніяка політична ситуація,ніякі провокації та труднощі не мають стояти на перешкоді єдиній державі,єдиній мові та культурі. Варто відмітити ще один цікавий момент-це символічна підтримка водіїв, тут можна провести паралель з 2004, коли подаючи сигнал, водії виказували свою підтримку. Так було і сьогодні. Мабуть це і є один з важливих моментів у відродженні власної пам’яті. Історії-визнання і схвалення людей.

Дійсно символічним було виконання разом гімну, причому знайшлося декілька людей. Які слідкували за тим, щоб слова лунали вчасно. В такі моменти відчуваєш себе справжнім громадянином, відчуваєш, що знаєш свій шлях і свою місію, нехай і не таку «глобальну», як у наших вельмишановних політичних діячів, але куди більш щиру. Після виконання гімну жовто-блакитна колона рушила містом, ще довго дивуючи перехожих і розповідаючи про подію, яка сталася 22 січня. Завершенням акції стали стрічки, які отримував кожен охочий в честь свята Соборності, почепивши її на рюкзак чи сумку , громадянин показує свою повагу до власної історії.

Наступного року є надії зібрати народу ще більше, тим паче 22 січня випадає на суботу, тож люди не будуть працювати. Традиція жива, поки її продовжують. Ідеальним результатом було б проведення такого плану акцій не лише у Львові,Харкові,Одесі і Києві,а і в інший містах України. А молодь столиці має вчитися об’єднуватися заради спільної мети, бо цього колективного духу ой як не вистачає!