Тема діяльності УПА завжди є актуальною, вона обговорюється в суспільстві з різних точок зору і поглядів на події, але в цій широкій темі є важливий для українства аспект- діяльність УПА в Закерзонні. Хто жив за так званою лінією Керзона, якими були наміри вояків і яким чином тримався зв’язок з українцями «по той бік барикад»? У всіх цих питаннях спробувала розібратися людина, яка безпосередньо брала участь у воєнних діях в лавах УПА на Закерзонні—Роман Мац, написавши книгу « Крутими стежками волі».

Презентацію цих унікальних спогадів погодилася провести в своїх стінах Києво- Могилянська академія.

Перше слово надали звичайно автору:сивенький дідусь з великим виразними очима почав свою розповідь.

В УПА Роман був з 14 років, спочатку був в розвідці, а потім брав участь у боях. Для себе ще з дитинства виділив три причини участі в УПА: 1) дії польської влади( вбивства і пограбунки у своєму селі), 2) німецька окупація, 3) діяльність комуністів, які свого часу замордували його батька.
В своїй книжці автор робить акцент не лише на вояків, що «були в лісі», а й на безстрашні вчинки селян, без підтримки яких повстанці просто би не існували. Роман на сторінках своїх спогадів приводить багато тестів повстанських пісень і вважає, що в поетичних образах воїни об’єктизували смерть і не так боялися її на яву.Окрему частину розповідей, присвячено операції «Вісла», Роман розповідає, що на збори давали 4 години і згодом всіх українців виганяли на поле, а далі садили на потяг і відправляли частину на Схід, а частину на Захід. Йому довелося потрапити на Захід, що в принципі певним чином врятувало його.
Далі слово бере голова Вченої Ради центру досліджень визвольного руху—Володимир В’ятрович, підкріплюючи розповідь старого вояки історичними даними. Зокрема, територія Закерзоння налічувала 19,5 квадратних кілометрів, на якій діяло приблизно від 5 до 6 тисяч підпільників. Пан Володимир пояснює, що дії вояків Закерзоння були відповіддю на злочини польської влади в селах Холмщини, коли за пару днів могло зникнути з мапи декілька українських сіл, людей просто різали у власних помешканнях. У 1942 повстала Волинь, у 1943—Галичина, а навесні 1944—Закерзоння.
Володимир В’ятрович також виділяє ряд цілей, які переслідували вояки УПА на Закерзонні: 1) зміна свідомості українського населення( на це пускалася велика частина інформаційного ресурсу - листівки, плакати, пропаганда та інше), 2) захист українців Закерзоння( це було особливо важко, враховуючи те, що майже всі адміністрації контролювали поляки), 3) Закерзоння – своєрідний трамплін в Європу для "упівців", через цю територію легше було підтримувати зв’язок із закордонними частинами ОУН, 4) співпраця із польськими підпільним антирадянським рухом, для того, аби створити антибільшовицький блок в Європі.
До дискусії приєднується історик Володимир Патриляк, який розповідає також про славнозвісну «Волинську різанину», яку нібито відносять до «злочинів» УПА, але насправді ситуація була далеко не такою однозначною. Насправді дії українських повстанців були знову ж таки реакцією на польські злочини на Волині, Галичині та Холмщині. Зокрема, після цих нападів УПА нанесли удар по оборонних польських базах, на що останні відповіли новою серією терактів.
На завершення Роман Мац читає уривки зі своєї книги, присутні діляться враженнями, ставлять запитання, а старий повстанець каже, що не варто старатися описати весь світ, варто так описати свою маленьку Батьківщину, щоб про неї дізнався весь світ. Зокрема, в книжці цією Батьківщиною є село Молодич, яке зараз є територією Польщі.
Представникам Спасу ця зустріч також була надзвичайно корисна, бо саме від таких людей можна дізнатися всі тонкощі не лише тактики боротьби, а й побуту та життя українців того часу.
Всі присутні залишилися задоволені, а Роман Мац повезе в Америку ( там він нині живе) ряд українських книжок та спогад про ту теплоту, що відчув на зустрічі.

Катерина Гладка