Чи могла б історія бути інакшою? Через кілька десятків років після Другої світової у комуністичній Польській Народній Республіці ніхто подібних питань вголос не ставив. Було байдуже, хто у 1918 році очолював боротьбу за незалежність, - адже свободу й право на самовизначення і так принесла усім народам Велика Жовтнева революція. Неважливо було й те, хто стояв на чолі держави чи армії у 1939-му: хто б це не був – Ридз чи Пілсудський – війна однак не могла бути виграною через слабку, погано озброєну, виснажену міжетнічними та класовими конфліктами, нездатну до опору загарбникові державу. І певне, ця фаталістична візія історії обтяжувала б нас завжди, якби не приклад Фінляндії та її провідника, маршала Карла Густава Маннергейма.

Фінляндія, століттями перебуваючи під владою Швеції, на початку XIX століття так само, як і Польща, входила до складу Російської імперії. Так само як і Польща, у 1918 році Країна тисячі озер здобула незалежність. Як і поляки, фінни обрали республіканську форму правління; подібно до другої Речі Посполитої, Фінляндія на зорі незалежності перебувала у конфлікті з більшовицькою Росією. Польща мала Пілсудського, котрий в часи відновлення незалежної Польщі виконував функції керівника держави, щоб потім усю владу після виборів віддати народові. Фінляндія мала барона Маннергейма з титулом регента, котрий, незважаючи на свої монархічні симпатії, брав участь у перших вільних президентських виборах, аби їх вчисту програти. Різниця полягала, по суті, лише в тому, що якщо Пілсудському в Польщі вдалося чудовою політичною грою знейтралізувати громадські настрої і нівелювати загрозу революції, то "Біла армія білої Фінляндії", якою командував Маннергейм, затопила тамтешню більшовицьку революцію у крові.

Початок 20-х років. Маннергейм, колишній царський генерал, ветеран російсько-японської війни і командувач кавалерійського корпусу часів Першої світової, зайнявся благодійництвом. Пілсудський, одноліток Маннергейма, з гіркотою.затаївся у своєму Сулеювку. Обидва дивилися на дійсність однаково ідеалістично, для обох найвищою цінністю була честь, і обидва не змогли погодитись з демократичними порядками, котрі для обох не мали нічого спільного з порядком. Через кілька років Пілсудський спробував захопити владу, використовуючи з цією метою травневий замах . Маннергейм повернувся на політичну арену лише у 1931 році, посівши посаду голови Ради оборони. І один, і інший готували свої держави до неминучої війни. Пілсудський - укладаючи союзи з Німеччиною й Росією (тобто СРСР), Маннергейм - будуючи на Карельському перешийку лінію укріплень, відому як "Лінія Маннергейма".

Пілсудський і Маннергейм ніколи не зустрічалися. Не відомо, як би перебігала така зустріч, оскільки обидва були гордовиті та непоступливі. Пілсудський (котрий ніколи не був офіцером і ніколи ні перед ким не виструнчувався, бо попросту цього робити не вмів) з людьми, яких зневажав або ж не любив, поводився грубо. Маннергейм, як відзначали його біографи, вмів "убити" людину самим лише поглядом. Якось маршал обідав з німецьким офіцером. Той, перш ніж Маннергейм скінчив трапезу, витягнув сигару і запитав, чи пан маршал не проти, якщо він закурить. Маннергейм пронизав офіцера зимним поглядом і відповів: "Не знаю. Ніхто на щось подібне ще не наважувався". Пілсудський передчасно помер у 1935 році. Коли Польща постала перед обличчям війни, полякам дуже сильно забракло його мудрості та авторитету. Фінляндія і надалі мала Маннергейма.

Пакт Молотова-Ріббентропа, котрий у серпні 1939-го вирішив долю Польщі, в таємному додатку, визнаючи за Росією (СРСР) Прибалтику, визначав також і долю Фінляндії. Тільки-но замовкла канонада вересневих битв і відбувся поділ Польщі між Росією та Німеччиною, як 5 жовтня 1939 року Сталін звернувся до фінського уряду з "пропозицією пересунення кордону, анексії більшої частини Карельського перешийку і знищення усіх військових укріплень, здачі в оренду або передачі кількох островів, орендування або передачі військової бази півострова Ханко". Радянська Росія аргументувала це тим, що відчувала себе в загрозі через загрозливу близькість (38 км) фінського кордону, звідки, мовляв, можна було безнаказано обстрілювати Ленінград! Фінська сторона не пристала на такі умови. Вся Фінляндія у величезному бойовому піднесенні повторювала: "То страшне. Та Росія така велика, а Фінляндія така мала. Де ми їх усіх поховаємо?!"

Маршал Маннергейм був проти сутички з Росією. З військової точки зору на перемогу не було жодних шансів. Фінляндія за мирних часів мала в своєму розпорядженні заледве три дивізії. Не мала ані авіації, ані бронетанкових сил. Однак був проти до того моменту, коли побачив дві перші радянські бомби, що впали на Гельсінкі 1 грудня 1939 року. В той момент прийняв командування. Так розпочалась славетна Зимова війна. Маленька, погано озброєна Фінляндія змогла змобілізувати на ту війну не на життя, а на смерть 495 тис. людей. Чоловіків і жінок. Впродовж 16-ти тижнів чинила опір величезній Червоній Армії, чисельністю 600 тис. солдатів із підтримкою бронетанкових сил та авіації. З фінського боку загинули 24923 особи. Російських втрат ніхто не знає. Не розкрито їх до сьогодні. Спеціалісти оцінюють їх у 250-270 тис. вбитими та 300 тис. пораненими. За всю свою історію Росія не зазнавала ганебнішої поразки. Хоч, звісно, в кінці таки перемогла. Фіни в середині березня 1940 року попросили перемир'я і підписали його на радянських умовах. Незважаючи на героїчну боротьбу і на кількадесят тисяч добровольців з усієї Європи, котрі прибули, аби боротися у фінських рядах, Маннергейм, знаючи, що Фінляндія не витримала б весняного наступу, зважився запропонувати перемир'я.

25 червня 1941 року Фінляндія вступила у війну з Росією на німецькому боці як союзник. На цей раз - з 18-ма дивізіями. Геніальний Маннергейм вирішив, що фіни воюватимуть лише до колишнього фінського кордону і ані на крок далі . Без жодних акцій відплати, без наміру помститися. Лише для того, щоб повернути своє. Наскільки це було важливо для Росії, зрозуміє кожен, хто усвідомить: якби у найскладніші дні блокади Ленінграда до воєнних дій долучилось фінське військо або якби вони хоча б обстріляли місто з півночі, його оборонці неодмінно мусили б капітулювати. Та Маннергейм був глухий до німецьких наполягань. Фіни не воювали, а "пасивно співвоювали".

Коли 4 червня 1942 року на 75-тий маршаловий день народження до його квартири над озером Саймаа прибув Гітлер, аби принести поздоровлення і подарувати три броньовані автомобілі, Маннергейм не вийшов на його привітання. Як занотували німецькі джерела, "маршал, можливо, не знаючи про відразу фюрера до табаку, доброзичливо дмухав Гітлерові просто в обличчя сигарним димом".

Наносячи візит у відповідь Гітлерові у Вільчому Шаньцю, маршал завіз фюрерові подарунок - фінський автомат "Суомі" - поряд з ножем, який поляки називають "фінкою", - справжнього винуватця успіху у Зимовій війні. Кажуть, нібито, щасливий Гітлер стріляв з нього так нестямно, що довелось дослати з Фінляндії додатковий ствол. Тоді ані Гітлер, ані Маннергейм не здогадувались, що незабаром росіяни скопіюють фінський "Суомі" і назвуть його пістолетом-кулеметом (автомат системи Шпагіна).

Для фінів це була важка війна, на яку прирекла їх історія і з якої ладні були якнайшвидше вийти. Знали про це усі воюючі сторони, і хоч формально Фінляндія залишалась у стані війни з Великою Британією чи США, слідів взаємної ворожості не виявлено. Парадоксально, але мали місце навіть вітальні американські ноти Маннергеймові у зв'язку з поверненням Фінляндії до передвоєнних кордонів. Від початку 1944 року фіни прагнули укласти мир з Росією. Але абсурдні російські умови - усунути чи інтернувати всі німецькі підрозділи (кількістю у 100 тис. чоловік) зі своєї території - зробили усі фінські намагання марними. Аж до літа 1944 року, коли повноваження президента прийняв Маннергейм.

Як вдалося маршалові витягнути Фінляндію з тієї війни без трагедії німецької окупації, як це трапилося, наприклад, з Угорщиною, важко сказати. На думку (німецького історика) Отто Скожена, "він (Маннергейм) переконав наше командування і Ріббентропа, що з огляду на ризик цілковитого знищення совєтами Фінляндія не може продовжувати війну на нашому боці. На початку вересня наші війська почали відходити. 14 вересня евакуацію було завершено. Фіни підписали перемир'я (з Радянським Союзом) п'ять днів потому.

19 вересня 1944 року Маннергейм здобув найбільшу військову перемогу - витягнув Фінляндію з війни. З нерозбитою армією, з гордістю і честю. Країна поменшала на 60 тис. кв. км. і 450 тис. населення, що мешкало на території, котра відходила до СРСР. Але Фінляндія залишилась незалежною, і, на відміну від інших прибалтійських республік, не увійшла до складу Радянського Союзу. Старий маршал дав дозвіл на відродження місцевої комуністичної партії і допустив її до влади. В історії Фінляндії розпочалась доба, за якою ми, поляки, і усі народи Центрально-Східної Європи слідкували із заздрістю, марячи про "фінляндизацію" політичних, господарських та громадських стосунків.

3 березня 1946 року маршал Маннергейм пішов з керівництва і подався до Швейцарії, де мешкав аж до смерті у 1951 році. Не знаємо подробиць його відмови. Знаємо лише одне: Сталін не дозволив його скривдити. Чи таким чином сплачував борг за Ленінград? Чи перепрошував за Зимову війну? Невідомо. Факт той, що більшість держав і народів у тій війні були перетворені на об'єкти бездушної і жорстокої гри, тоді як Фінляндія зі своїм видатним маршалом Маннергеймом змогла врятувати свободу й суверенність краще за інших. Чи, в свою чергу, виглядала б наша історія інакше, якби був ще живий тоді наш старий маршалок Пілсудський?

1.Маннергейм Карл Густав.
Народився 4 червня 1867 року в Фінляндії в шведськомовній аристократичній родині. У віці 20-ти років вступив до престижного Миколаївського кавалерійського училища у Петербурзі - одного з найпривілейованіших юнкерських училищ царської Росії, де, зокрема, викладались англійська та німецька мови. Наступні 30 років робить військову кар'єру в імперській армії. Ветеран російсько-японської та Першої світової війн. Учасник шпигунської експедиції з Ташкента до Пекіна у 1906-1908 роках, де зібрав виличезну кількість різноманітних наукових матеріалів, а також зробив висновок про можливість загарбання кількох китайських провінцій. Під час Першої світової війни у ванні кавалерійського генерала послідовно командує бригадою, дивізією, оперативною групою з двох російських та трьох румунських дивізій, а з літа 1917 року - кавалерійським корпусом на Румунському фронті. Саме тоді він отримав звання генерал-лейтенанта, а ще перед цим - повний набір найвищих російських військових орденів за особисту відвагу та вдале командування військами. Генерал, що дотримувався консервативних поглядів, украй негативно сприйняв крах російської монархії і "революціонізацію" армії і був переведений в резерв штабу Одеського військового округу. Через деякий час (1 січня 1918 року) пішов у відставку з військової служби, подавшись на батьківщину на запрошення спікера новоствореного фінського парламенту Свінхуфвуда. Оскільки серед уродженців Фінляндії Маннергейм був найвищим за рангом і авторитетом воєначальником, то він став на чолі так званого "білофінського" війська. Через кілька місяців загони з Маннегреймом на чолі у кривавій громадянській війні здобувають перемогу над "червоними" фінами, не в останню чергу завдяки роззброєнню російських частин, що стояли у Фінляндії. Маннергейм як регент стояв на чолі фінської держави з грудня 1918 до липня 1919 року. 1931 році новий президент Реландер запросив 64-річного генерала очолити Раду оборони країни, де Маннергейм розгорнув бурхливу діяльність, зокрема, побудував потужну лінію укріплень. За результатами Другої світової війни Маннергеймові як головнокомандувачеві фінського війська вдалося зберегти незалежність Фінляндії, хоч і з певними територіальними втратами. У 1945-46 роках обіймав посаду президента Фінляндії. Помер у Лозанні 27 січня 1951 року.
Маннергейм був особистим другом гетьмана Павла Скоропадського (обидва - колишні царські генерали).
Цікаво, що все життя Маннергейм залишався вірним своїй присязі царю Миколі ІІ-му і навіть тримав його портрет на столі.
Маннергейм мав широкий світогляд і володів багатьма мовами - рідною шведською, фінською, російською, англійською, німецькою, польською, китайською тощо. Слід сказати, що фінською він говорив з помилками.

2. Травневий замах (або травневий переворот - przewr?t majowy) - державний заколот у Польщі, очолюваний Юзефом Пілсудським. Тривав три дні - з 12-го до 15-го травня 1926 року, в результаті якого прем'єр Вінсент Вітос та президент Станіслав Войцеховський пішли у відставку, а на їх місце стали відповідно Казімєж Бартль і Ігнацій Мошьціцький - фаворити Пілсудського. Сам же маршалок був вибраний Народними зборами президентом, але від посади відмовився, натомість посівши посаду міністра військових справ.

3. Насправді фіни просунулись трохи далі свого колишнього кордону на схід вглиб радянської Карелії (зацікавлених відправляю до історичних атласів та статей про ці події). Але, зрештою, це не особливо змінює справу. - прим. перекладача. Джерело: Wprost, Д.Балішевський, переклад з польської - С.Бочечка