Життя у
підпіллі
Завдяки
криївкам та системі конспірації УПА вела боротьбу з радянською владою аж до
60-х років минулого століття
"З такими і жити
добре, і вми рати не страшно", — казав про вояків УПА головнокомандувач
Роман Шухевич. І хоч загинув головний стратег 5 березня 1950 року, армія його
ще десять років по тому воювала за незалежність України.
У чому ж феномен УПА?
Як партизанка могла існувати і бо ротися з окупаційним режимом ще двадцять
років після наса дження в Західній Україні радян ської влади — аж до 1960 року?
Як вдавалося так довго зберігати конспірацію і продовжувати бо ротьбу,
витримуючи натиск та кої потужної каральної машини, як НКВС?
Про це
"Експресу" розповів кандидат історичних наук Володи мир В'ятрович,
директор Центру досліджень визвольного руху.
АРМІЯ З НАРОДУ
— УПА була
унікальним явищем чи досвід партизанської боротьби вона у когось запозичила?
— Своїми
підпільними метода ми боротьби і добре продуманою системою конспірації Українсь
ка Повстанська Армія була унікальною. Хоча до УПА й існу вали схожі
партизанські рухи, приміром, у країнах Балтії, по встанський рух польської
Армії Крайової. Але між УПА і ними була дуже суттєва відмінність: Українська
Повстанська Армія
досвіду державного існування, військових
кадрів і командного складу.
Брак традиції був
слабкою стороною УПА. Але ця слабкість обернулася силою повстансько - го руху.
Адже УПА, на відміну від повстанських рухів в інших кра їнах, вже мала
20-річний досвід підпільної боротьби. Українська військова організація і моло
діжні організації, які провадили цю боротьбу, стали кістяком УПА. Завдяки
такому досвіду життя у підпіллі українські по встанці й змогли від 1940-х і аж
до кінця 1950-х років протистоя ти численній радянській армії.
— Чому УПА пішла в підпілля?
— Колишні офіцери армії УНР, Галицької армії
зрозуміли, що у фронтовій боротьбі пере могти неможливо. До 1920 - 1921 років
Україна вже була завойо вана і поділена між кількома дер жавами. Тому вирішено
почати боротьбу новими методами — підпільної боротьби. Підпіль ники розгорнули
свою діяльність на території Західної України, яка тоді належала до Польщі. У
1940-х роках, вже після німецької окупації, коли наростало народ не незадоволення
окупаційним режимом і діяльністю радянсь ких партизанів, з'явилася повс танська
армія. Члени підпільної організації вдень займалися зви чною роботою, працювали
в полі, у господарстві, а вночі були готові до протестних акцій. І зад
- ля самозбереження їм потрібна була конспірація.
— До яких
конспіративних методів вдавалися упівці і де вони цьо го вчилися?
— Вчилися у
різних політичних підпільних сил: польського і російського дореволюційного
ліканської армії. Цей досвід узагальнювано,
і кожен вояк УПА, який далі був відомий тільки під псевдо, обов'язково проходив
ви шкіл з конспірації. Для цього зна ний упівець з 17-літнім стажем Василь Кук
написав підручник з веселою назвою "Пашні буря ки", у якому докладно
пояснив, якими методами слід діяти, щоби не викрити себе, як переховува тися,
шифрувати записки, пере давати інформацію, налагоджува ти і реалізовувати
зв'язки. Завдя ки такій тактиці УПА стала вели-кою розгалуженою конспіра тивною
організацією поза конт ролем радянської влади.
— Чи були особливі
вимоги до упівця?
— Передовсім
повстанець му сив бути неговірким, обереж ним, холоднокровним. Вміти в усьому
самому дати собі раду, мати добру пам'яп, не привер тати уваги, не ставити
зайвих за питань. Основне гасло: чим ме нше знаєш, тим менше скажеш. Тому
навіть зв'язкові, які несли зашиту в подолі плаття чи заховану між волоссям
записку, не знали, для кого вона. Це були так звані живі штафети, а були й
"мертві" — коли зашифровану записку залишали в дуплі, під бу динком,
у трубі. Все це давало змогу уникнути деконспірації.
Вояків також вчили
виливати зі смоли чи воску сліди, якими повстанець при потребі "маскувався"
на снігу під вагітну, хво рого, кульгавого, товстого, худо го.
"Українські
повстанці були одниш з перших, які зрозуміли, що навіть невеликими
силами можна ефективно протистояти ворогу".
Вони вміли підробляти печа тки, "ховати"
послання на бере гах книжки, між рядками зоши та, знали, як змивати написи
олівцем чи через кальку, як ши фрувати документи цифровими чи книжковими
кодами. Причо му робили це так добре, що де які листи ми не можемо розгада ти й
досі.
КРИЇВКА — УКРАЇНСЬКЕ НОУ-ХАУ
— Хто придумав
криївку як засіб конспірації?
— Це класичний
приклад, так би мовити, народної творчості. Це досвід, який передавався від
одного проводу іншому, вдоско налювався і ставав загальним здобутком.
Спочатку криївки були лише складами для переховування агітматеріалів зброї.
Самі ж по встанці почали переховуватися в них вже під час радянської оку пації.
Хоча спершу була велика нехіть до них. І це зрозуміло. Важко і фізично, і
психологічно змиритися з тим, що мусиш кіль ка місяців, з осені до весни, жити
під землею. Але в нерівних умо вах протистояння, коли саме життя змусило піти
під землю, почали використовувати криївки масово і навіть значно вдосконалювати
їх. З'явилися криївки — зброярні, друкарні, склади, житлові. Були
криївки-шпиталі. Один з найбіл ьших — криївка на 12 кімнат — був на горі
Хрещатій біля Перемишля.
Додумалися навіть робити про-духи через стовбур дерева чи якусь рослину,
щоби під землю надходило повітря. Але серед поля чи лісу неможливо було
запідозрити, що під ногами на глибині 8-12 метрів
є криївка. Упівці маскували ці криївки спеціальними люками, в які са дилося
дерево, а коли треба — виймалося, і через люк потрап ляли до криївки. Робили
входи через колодязі, скирти соломи, комори, пивниці. Були
криївки навіть у бані церкви. У вина хідливості в побудові криївок повстанцям справді не
було рівних.
— Хто креслив
проекти підземних сховищ? Адже армія склада-лася переважно з селян...
— Не треба
недооцінювати се лян, бо ці криївки — свідчення прихованого інтелектуального
потенціалу українського народу. Кажучи сучасною мовою, це повстанське ноу-хау.
Це винахід УПА. Бо в середині XX століття партизанське протистояння як тактика
ведення війни було мало розвинене. Тоді воювали велики ми групами, фронтами по
кілька мільйонів людей. А українські повстанці були одними з перших, які
зрозуміли, що навіть невели кими силами можна ефективно протистояти ворогу.
Вояки УПА першими зрозуміли: партизанка - це зброя слабших, але зброя хитріших
і вдатніших. Саме від УПА почався
розвиток парти занського руху, а ця тактика укра їнців стала основою для
національно-визвольних рухів інших країн. Приміром, в Індокитаї,
Африці, В'єтнамі.
— Але чому
вояків-підпільників так боялася радянська влада?
— Бо знала: є одна
засаднича умова, за якої підпілля може реалізуватися, — це масова під тримка
населення. Пораховано, що, аби воював один партизан, потрібна підтримка 5 — 6
людей. Нема підтримки — нема парти занки. Саме тому в Україні не розвинувся
радянський парти занський рух: їх постійно екіпі рували, добре годували, висила
ли підтримку з великої землі, але вони не могли суперничати з українськими
повстанцями, бо не мали підтримки народу.
Очевидно, що радянська
вла да, яка боролася з повстанським
рухом, розуміла це, і всі свої сили
спрямовувала на боротьбу не тільки з повстанцями, але і з на селенням. А як
метод боротьби використовувала депортацію. З України за 1944 — 52 роки вивез ли
понад 200 тисяч люду власне для того, щоб вибити з-під ніг повстанців соціальну
базу. Через УПА пройшло понад сто тисяч чоловік, а тих, хто їх підтримував і
був репресований, за радянсь кими документами — близько півмільйона. Але все
одно соне там ще не скоро вдалося лікві дувати повстанське підпілля.
— Чи був в УПА стратег і тактик партизанської боротьби, який за безпечив армії
таке тривале під пільне існування?
— Звісно, в УПА
існував головний військовий штаб при головному командирі Романові Шу-хевичу.
Поділявся він на сім відділень. Це були люди, які мали військовий досвід і фах,
вони й розробляли загальну стратегію. Але УПА відрізнялася ти№, що тут не було
чітких вказівок звер ху донизу — що і як робити. Го-ловний військовий штаб
приймав лише загальні положення: наше завдання — таке і таке. А як ре
алізовувати ці завдання — це за лежало від ініціативи коман дирів. Бо
передбачити специфіку місцевих умов зверху було немопідтримувати ініціативу
знизу.
Тобто була загальна
стратегія і була велика довіра до коман дирів, які готували конкретний захід. У
цьому, власне, і полягала сила і незнищенність УПА -дуже важко було з нею
воювати через мобільність, еластичність і непередбачуваність. Саме тому криївки
існували й активно використовувалися аж до другої половини 50-х років у 1956 році в криївці на Івано-Франківщині ще
переховувалися повстанці. А останній бій упівці, це ми до слідили точно, дали
12 квітня 1960 року — в Цідгаєцькому ра йоні на Тернопіллі.
Оксана ПАХОЛКО