ПРОСИМО ДОЛУЧИТИСЯ ДО ДОБРОЇ СПРАВИ У ВПОРЯДКУВАННІ МОГИЛИ ТА ВШАНУВАТИ ПАМ'ЯТЬ ЗАГИБЛИХ ГЕРОЇВ! ЗУСТРІЧ: 25 ВЕРЕСНЯ НА ПЛАТФОРМІ СТАНЦІЇ СВЯТОШИН (У БІК ІРПЕНЯ) О 8. 30. ВДЯГАТИСЬ У РОБОЧИЙ ОДЯГ. Недалеко від Тетерева розкинулось велике село Мигалки. На краю села стоять біля дороги, неподалік один від одного, пам’ятник і надгробний хрест. На пам’ятнику прикріплено табличку з написом: «Вічна пам’ять воїнам Української Повстанської Армії, які в нерівному бою за волю України загинули тут 30 березня 1944 року». Це чи не єдиний пам’ятник воїнам УПА поза межами Західної України. Його встановлено у 2002 році. Декілька разів був пошкоджений, але щоразу відновлювався небайдужими людьми. У 1944 році у цих місцях діяли рейдові пропагандистські групи ОУН і УПА. У листівках і брошурах, які вони роздавали місцевим жителям, пропагувалась ідея вільної, незалежної України, яка «не повинна бути ні під німцем, ні під румуном, ні під поляком, ні під москалем». Про цей похід написав учасник однієї з таких груп — Данило Шумук — у книзі «Пережите і передумане». Його група йшла через села Вишевичі, Білу Криницю. Там зав’язався бій. Данило Шумук разом із рештками своєї групи пішов у район Богуслава. Був схоплений у лютому 1945 року. Провів у ҐУЛАҐу 37 років. Інша група прийняла бій у селі Мигалки. 84-річна мешканка цього села Ганна Афанасіївна Герасименко була свідком тих трагічних подій. Напередодні до них у хату зайшли троє хлопців, які «не робили шкоди, а тільки просили поїсти». Її мати відрізала півхлібини і, загорнувши, вклала одному з них під лікоть, бо був поранений у плече. А десь через день вони почули постріли. Згодом побачили біля крайніх хат трьох вбитих хлопців, серед яких був і цей, поранений. Тодішній голова селища, який щойно повернувся з фронту покаліченим, наказав 20-річній Ганні і її молодшій на три роки сестрі копати велику, широку яму, бо інакше «відправить їх на Донбас». «Це бендери», — пояснював голова. Дівчата викопали яму. Невдовзі він привіз із цегельного заводу тіла ще дев’ятьох хлопців. Без взуття. Мати сказала дівчатам: «Хто б то не був, а хоронити треба». Разом з іншими односельцями обгорнули хлопців клейонками, брезентом і насипали могилу. Місцеві жителі переповідають, що у одного з них був знімок молодої жінки і двох дівчаток. З ним його і поховали. На місці могили залишився невеликий горбик. Коли робили автобусну зупинку, дорога могла пройти через цю могилу, бо мало хто вже знав про неї. Ганна Афанасіївна підійшла до робітників, розповіла про поховання. Дорогу зробили на декілька метрів далі. А на місці могили встановили у 2005 році хрест. Його зробив місцевий житель. «Хрест треба такий, щоб всі завидували», — пояснила робітникові Ганна Афанасіївна. Хрест вийшов величний, оббитий ажурним візерунком із бляхи. Двічі на рік, на Трійцю і на Покрову, сюди приїжджають небайдужі люди. На цю Трійцю були члени Київського братства ОУН і УПА, представники козацтва, молодь, яка цього разу переважала кількісно. Зійшлися місцеві жителі, представниця влади (уже не приїхали з Коростеня репресовані за участь в УПА Галина Земачкас, Ольга Соколовська — недавно відійшли у вічність). Говорили про те, що потроху приходить до людей правда, пробиваючись крізь завісу нав’язаних стереотипів. Правда про людей, для яких найвищою цінністю була любов до України. Хотіли бачити її вільною, незалежною, а громадян — сповненими національної гордости і гідности. За це віддали свої молоді життя і 12 патріотів України, які покояться у братській могилі на краю села Мигалки Бородянського району Київської области. Вічна їм пам’ять! Вічна їм слава! Джерело: Українське Слово