work news gallery interesting forum
17 грудня, неділя, 2017 р.Б.
Андрій Жолдак: Нам потрібна своя Аль-Каїда в культурі

Андрій Жолдак: Нам потрібна своя Аль-Каїда в культурі Якщо Україна має таку державу, такий уряд, такі дороги, такі унітази і таку ковбасу, ті, хто живуть в цій країні – це недорозвинуті для мене люди. Якщо ми не можемо за 20 років побудувати, як литовці, латиші, естонці, румуни, які були просто в дупі, хоч більш менш економічно розвинуту і чесну країну, то хто ми такі? Сьогодні Андрій Жолдак - найвідоміший на Заході український театральний режисер. Але в Україні він, на жаль, не працює. П'ять років тому смаки помаранчевого істеблішменту й новаторські пошуки виявилися несумісними - Жолдак через конфлікт з губернатором Аваковим залишив Харків, а згодом поїхав працювати до Німеччини. Пізніше Жолдак вписався у глобальний контекст, він працює в Європі та Росії, має амбітні плани. Зрозуміло, його вистави отримують різні відгуки, але вони їх отримують багато, їх не можна не помічати, Жолдак свідомо провокує. З мистецтва він свідомо творить зброю для атаки. Відкритим лишається питання, чим зараз можна шокувати освічену людину? Але для незнайомого з сучасним європейським театром українського глядача спектаклі Жолдака - це справді переворот свідомості. Спектаклі Жолдака - постмодерна гра з культурними кодами, хоча він прагне впливати на реальність своїм мистецтвом як модерніст. Дізнатися більше про погляди Андрія Жолдака на мистецтво можна на майстер-класі в Києві 23 листопада, а 24 відбудеться вистава "Життя з ідіотом" за твором Віктора Єрофєєва. В інтерв'ю "Українській правді. Життя" режисер розповів про власні політичні переконання, з яких причин його демонізують, і чому Україні потрібні "терористи". - Чи мусить сучасний художник мати політичну позицію? І взагалі, на вашу думку, яке місце політика має займати в сучасному театрі? - Я живу в Німеччині. Останні мої роботи зроблені в західному світі. Це Швейцарія, Німеччина, Румунія. Там дуже все однозначно, художник на Заході - це людина, яка дуже активно пропускає через себе політичні і соціальні потоки. Тобто, це норма для вільної людини, вільного художника на Заході, робити вибір і критикувати власну країну, якщо він так думає. У Східній Європі, особливо в Росії, Україні, ситуація протилежна - виховували цілу систему художників, яким казали: "Ну, ви займайтесь мистецтвом і ваша задача - "сеять вечное, высокое", але не лізьте куди не треба і т.д.". Але художник хоче лізти куди не треба і куди не можна! Тому в мені існують дві такі особистості. Взагалі моя творчість, я думаю, наділена такою хворобливістю роздвоєння, може, навіть розтроєння або ще більше - спосіб, за яким я працюю, коли в мені існує багато різних людей. Тому Андрій Жолдак, який сьогодні є, - різний художник, але який існує і в політичній системі і реагує. А інший, наприклад, в мені Андрій Жолдак, який аполітичний, який займається справді питаннями співвідношення, масштабів мікро і макро простору в мистецтві, кодування таємних смислів. Практично всі сучасні вистави у найбільших німецьких театрах - Шекспір чи Брехт - будуть ставитися про сьогоднішнє життя Німеччини. Питання історичних костюмів скасовується. Глядач у тій же самій Німеччині не піде на вистави архаїчні, які розказують про щось, що не чіпає сьогоднішнього глядача. В Україні такий театр і кіно взагалі відсутні. Актуальність є в сучасній українській літературі. Є письменники, але це дуже вузьке коло, вони не мають виходу до 46 мільйонів українців. Дивитись вистави всіх великих театрів в Україні - це для мене все одно, як прийти на цвинтар. Не знаю, як хто, а я не люблю перебувати на цвинтарі. Я, коли проїжджаю машиною, хрещуся - думаю, що тут лежить Леся Українка або в Парижі Тарковський похований. Думками зв'язуюся з ними, але не хочеться мені заходити на цвинтар, на це кладовище. - Давайте спочатку розберемося з питанням політики й мистецтва, а потім перейдемо до українського театру. Чи маєте політичну позицію, яку саме? - Режисер повинен бути в опозиції до президента своєї країни, в опозиції до уряду, взагалі до політичної системи, яка існує. Якщо художник не в жорсткій опозиції, то він перетворюється на обслуговуючий персонал. Я був у внутрішній опозиції до всіх президентів України, починаючи від Кучми. Це не був мій президент, він будував державу, яка мені не близька. Потім з Віктором Ющенком було так само, хоча мені близькі ідеали, які були висловлені на Майдані. Новий президент Янукович - теж не мій президент. Я хочу сказати молодим режисерам, що ми повинні бути в опозиції до наших президентів, до цих людей, які невдало експериментують з нашою країною. Якщо уявити, що Україна - це великий театр, всі президенти країни, які міняються в театрі країни, якщо згадати, що до Кравчука був ще Щербицький, тобто практично всі вони - ілюстрація до теорії невдах. Це говорить, що країна хвора. Вихід один - тотальні, різкі реформи в усіх напрямках. Політичні реформи, економічні і культурні. Якщо Україна має таку державу, такий уряд, такі дороги, такі унітази і таку ковбасу, ті, хто живуть в цій країні, які називаються українцями, росіянами, євреями і дозволяють невдахам бути на чолі країни - це недорозвинуті для мене люди. Якщо ми не можемо за 20 років побудувати, як литовці, латиші, естонці, румуни, які були просто в дупі, хоч більш менш економічно розвинуту і чесну країну, то хто ми такі? - Яку виставу робили би сьогодні в Україні? - Я би взяв Шекспіра і поставив ПОЛІТИЧНУ ВИСТАВУ. Я ніколи не робив політичних проектів, сьогодні готовий. Треба серйозний бюджет, декорації, які би рухалися, як у Голлівуді, щоб був на сцені парламент, кабінет президента, кабінет опозиції. Актори були б відібрані за принципом кіно, щоб на сцені була і Юлія Тимошенко, і Янукович, і Ющенко, і таксисти. І зробити такий мегапроект... - Все ж таки, яку маєте політичну позицію: ліберальну, ліву, може відчуваєте симпатію до зелених? - Я трошки гублюся в тому. В мене немає такого, що я ліберал чи демократ. - Тобто ситуаційні політичні уподобання? - Ситуаційні? - Як ви себе позиціонуєте: націоналіст, патріот? - Я є патріотом своєї країни, тому що художник повинен захищати країну, де він народився. Якби, наприклад, народився в Улан-Уде - я повинен захищати монгольський етнос, хоча живу я в Берліні, в хорошому районі, маю там роботу. Але якщо ти народився в Улан-Батор, і твої діди жили в юртах, ти повинен захищати сьогоднішню Монголію і робити все, щоб Монголія стала сильною, демократичною і щасливою країною. Якщо так дивитися на Україну, вважаю, що країну окупували невдахи. І в мистецтві, і в бізнесі, і в політиці. Чи є у нас на 46 мільйонів хоча б тисяча талановитих і чесних бізнесменів? Мене іноді західні продюсери питають: "Скільки у вас режисерів на 46 мільйонів?". Я відповідаю: "Жолдак - раз, Жолдак - два, Жолдак - три". Я не ображаю інших, я їх не знаю. Скільки у вас кінорежисерів? Кіра Муратова - раз, Кіра Муратова - два, Кіра Муратова - три. Скільки у вас фізиків-атомників чи квантових фізиків, які сьогодні в Україні працюють всерйоз? Скільки у вас композиторів? - Ви кажете, що художник повинен захищати свою країну. Питання - від кого пропонуєте захищати Україну, від самих українців? - Питання, чи залишилися українці, чи є на цій території сьогодні українці? - Що значить бути українцем? - Я знаю, що таке бути німцем сьогодні. Я дивлюся, як вони роблять. Меркель заявила місяць тому, що в Німеччині закінчився невдалий експеримент з мультикультуралізму. Це був великий шок. - Її критикували. - Але це заява канцлера, не право-радикального маргінала, який написав книжку, що турки знищують німецький етнос. Меркель каже, що всі повинні поважати німецьку державу і мову, і той хто не працює на економіку, культуру і багатство Німеччини, повинен з цієї країни виїхати. - Здається мені, мрія фюрера здійснилася: Німеччина в Євросоюзі як Третій Рейх - найбільш потужна, впливова і жорстка країна Європи. - У Німеччині зараз економічний підйом, як не дивно. Але питання в іншому. Я вважаю так, що український художник, політик чи просто двірник, повинен працювати, щоб моя країна була: по-перше, багата, хочу, щоб журналісти отримували 3-5 тисяч євро, як це в Німеччині, студенти мали 500 євро стипендії; по-друге, була повна свобода, демократія, як, наприклад у Фінляндії, де я останні півроку працюю, як у країнах Скандинавії, де кожен може сповідувати відкрито свою точку зору; по-третє, Україна повинна бути щаслива. Молоде покоління повинно казати: I happy, I proud of live in Ukraine. - Чому б вам з такою позицією не балотуватися на наступних президентських виборах? - Тому що я - художник. Якби я був трохи менш талановитим, я би поліз у політику, як більшість. У зв'язку з тим, що на мені є велика відповідальність, справді щось таке дано мені: я повинен від імені свого роду Жолдаків-Тобілевичів, від імені свого покоління висловити дуже багато і тому працювати, багато працювати. І я справді багато працюю. Навпаки, ти повинна мені сказати як журналіст: "Андрію, ти не повинен йти в політику". Інше питання, що політика так зав'язана, що вона накриває наші театри, наше кіно, наше життя і всіх нас. От у чому проблема. - Здається мені, Гете теж був талановитим художником. Але зробив на державній службі кар'єру. - Так. Він довго прожив і встиг написати тільки в кінці життя "Фауста", акумулювавши і накопичивши цю гігантську мегаструктуру книжки. Кожен художник йде до якоїсь своєї великої теми, до свого роману, до вистав, фільмів, книжок. Зараз я можу звернутися до молодих художників. ВИ МАЄТЕ БУТИ КУЛЬТУРНИМИ ТЕРОРИСТАМИ! Україні не вистачає культурних терористів. НАМ ПОТРІБНА СВОЯ АЛЬ-КАЇДА В КУЛЬТУРІ. Політики нехай ділять свої агрофірми і "Нафтогаз", і кредити МВФ. Якщо у кожному місті - Львів, Донецьк, Харків, Київ - будуть виникати проекти як культурні вибухи, це буде діяти на так званий політичний бомонд, вони не зможуть на це не реагувати. Мистецтво в Україні повинно бути дуже різким, правдивим, занадто, захмарно правдивим, просто неймовірно правдивим, воно має не зупинятися ні перед чим. Я розумію, що у молодих художників проблема з фінансуванням. Мені розповідали шведи, як вони починають свої перші фільми робити, коли перший, дебютний фільм, вся знімальна група працює майже безкоштовно. Тому що вони розуміють, що це важливо, бо це дебют і народження нового імені. І в театрах на Заході дуже багато є волонтерів у мистецтві, які будуть працювати з молодим режисером. Уяви, що прийшла молода дівчина чи хлопець, сказала: в мене є ідея грати сьогодні виставу в підвалі або в під'їзді на Хрещатику. Одноразово в 10 під'їздах на Хрещатику о 7 годині вечора ми граємо виставу про мера Києва. Граємо реально у 10 під'їздах. І волонтери зразу з'являються і грають. Приходять журналісти, починається тусовка, посли приїжджають, починається вариво. Немає в Україні варива. Країна спить, країна паралізована цими слухняними невдахами. - Якби ви завтра стали міністром культури або гуманітарним віце-прем'єром, то що б зробили з українським театром? Який би був перший указ? - Закрив би всі театри протягом двох місяців. Порадився б, як це зробити юридично і економічно, тому що не можна людей викидати на вулицю, потрібно продумати систему виплат, компенсацій. Але закрити стару обслуговуючу систему театрів. Закриваються всі великі державні театри. Чому? Тому, що такий як, наприклад, театр Франка, був створений як зразкова комуністична установа, така типова потьомкінська дєрєвня. Образно кажу, але серйозно. Уяви собі, що всередині національного театру в Києві тиф, захворювання. Живе 200 осіб, вони вийти не хочуть, вони вчепилися у поручні, у театральні крісла. Тоді треба посипати отруту. Як криси, вони голодні, їм треба їсти. І ці театральні криси починають поїдати цю отруту. Хліб, ковбаска, сир, але отруєні. Потім приїжджають спеціальні санітари у спеціальних масках, виносять отруєних. Далі треба дезінфікувати всі коридори, всі сцени, всі приміщення, провітрювати, зішкрібати шпалери. Тобто, треба не тільки винести людей, треба змінити, не ламаючи саму будівлю, всередині. Треба вишкребти все те, що гальмує, весь цей сором і брехню, що накопичувалася впродовж десятиліть. А потім оголосити конкурс, причому не тільки український, а всеєвропейський, всесвітній, на кращу ідею, концепцію менеджменту театру, концепцію артистичної вистави. Тому що ми повинні вийти за рамки регіональності. Я би запросив 10 різних цікавих європейських і не тільки представників культури, театру, які були би наглядовою радою, яка би справді вирішувала на перший час, щоб штовхнути, а потім вже українці самі б мали створювати, рухати проект. Якби так 10 театрів змінили, уявляєш, що було б? В Одесі, наприклад, у Львові, Донецьку, Харкові, Києві раптом закриваються театри, приходить ця міжнародна комісія, покликати хороших драматургів, режисерів. І уявляєш, прем'єра - одна, друга, бух-бух. Під це гроші знайдуться зразу. - Ви спілкувалися з попереднім міністром культури? - Раніше я справді дуже хотів працювати на благо нашої української національної збірної, театру ім. Франка, наприклад. Як у футболі, Блохін свого часу хотів керувати збірною, стільки зробив, вона вийшла у вісімку кращих футбольних клубів Європи. Я мав цю амбіцію. А тепер, сьогодні, наприклад, якби мені навіть подзвонили і сказали: "Андрію, чи не хотів би ти спробувати?", я би ще подумав, чи хочу цього. Тому що в кожного з нас свій ліміт часу. Мені зараз 48 років, це найсерйозніший етап життя. Маю дуже серйозні пропозиції одного з кращих театрів Швеції, національного театру Фінляндії, в Німеччині я зараз маю величезний проект, в Румунії. - Виходить, що вам слід бути щасливим з того, що через Авакова довелося поїхати з Харькова. Тобто нашим ворогам ми зобов'язані найкращим, що маємо? - Буквально ще два роки тому я думав інакше. Я підтримав Помаранчеву революцію, тому що це було правильно. Яка нормальна людина не буде підтримувати це? І коли я зробив "Ромео і Джульєтту" для Берлінського фестивалю, той же Аваков, помаранчевий, викликав мене і сказав, що мені закрили контракт - я був у шоці. Коли племінник президента Ярослав Ющенко сказав: "Ну, коли ти закінчиш ставити це все, коли ти почнеш ставити нормальні вистави? Що ти ставиш, оцей Тургенєв, "Джульєтта...". 25 років хлопцю, він мені це каже! Тоді я був шокований. Але зараз думаю, щоб було б, якби я залишився у Харкові?.. Було дуже важко, я практично залишився безробітним в Україні. І раптом мені німці дали перший великий контракт і так далі й пішло. В Європі, Америці існує колосальна конкуренція в бізнесі, кіно, театрі. На кожного режисера-іноземця є 50 вишколених німецьких режисерів, які говорять чотирма мовами, а не як я, тільки англійською. Вони сьогодні летять в Амстердам, потім Берлін, потім Мадрид, дивляться всі прем'єри один одного. Тобто, вони в курсі всього, що відбувається. Вони знають все, вони можуть увійти в будь-які організації, дістати будь-які гроші, бо проекти культурні багато фінансуються великими фондами. І уяви собі режисера зі Східної Європи, тим більше з Білорусі, України, які приїжджають в Берлін чи Амстердам. Бекають англійською і хочуть отримати роботу. Ти розумієш? І отримують. Що повинно бути? - Бомба. - І мені так цікаво. Я питаю у своїх друзів фінів: "Чому у вас це все так вдається? Всі ж люди, якщо прибрати національності. У вас же заздрість є. І жінки зраджують. Є гомосексуалісти. У вас же, як у всьому світі". А вони кажуть: "Нас 5 мільйонів, ми всі різні, ми один з одним конкуруємо, теж маємо проблеми. Але якийсь фін раптом отримає якусь медаль десь у Греції олімпійську, ми всі так раді за нього. Ми в цей вечір всі йдемо пити". Вся Фінляндія радіє, що якийсь фін на секунду обігнав інших. А якщо фінський режисер в Каннах отримав приз три роки тому, вони теж всі об'єдналися, всі за нього. У нас ситуація не така, коли в якийсь момент всі радіють з того, що українцю чогось вдалося досягнути. Має бути так: не важливо, хто ти, якої національності, ти народилася в Україні, ти щось зробив, - ми всі раді за тебе. Так склалося, що в Україні перестріляли, перебили, перевішали, самих креативних, чесних, талановитих людей. Зараз покоління рабського психічного мислення населяє нашу територію, нашу Україну. 10% українців, які тотально європейського мислення, ми не можемо змінити, ми не можемо переважити ті 90% трьох поколінь рабів, діди яких стріляли, вбивали, грабували приватну власність, знищували культуру. Тому зараз ми пожинаємо цей страшний еволюційний злочин і кару. Я вважаю, що Україна повинна увійти в Євросоюз, тут я для себе однозначний. Тому що це аномалія, що молоді люди не можуть сісти в літак і полетіти куди хочуть, як румунські актори або болгарські, литовські. Це катастрофа. Тому що всі ці бізнесмени, депутати - вони всі мають візи А от прості люди - ні. Дівчина з Житомирської області повинна мати таку можливість, накопити грошей і поїхати у Копенгаген або в Гамбург, дивитися вистави, відвідувати музеї. Цієї можливості немає, це катастрофа для України. Зараз Україна практично перебуває за колючим дротом. - Чи є у вас учні? - Ще не прийшов час. Маю власну теорію. В Києві, до речі, я вперше 23 листопада на майстер-класі відкрию секрети. Зараз готується румунсько-французька книжка, два томи моєї теорії, близько 700 пунктів. - Вона буде перекладена? - Хочемо видати українською та російською. Це важливо, книжка не тільки для режисерів, це книжка для тих, хто мистецтвом займається. Але викладати? Софійський театральний університет мене запросив, я підготував лекцію. Було 300 студентів всіх факультетів. Не хочу хвалитися, але в кінці вони плескали у долоні, стукали ногами на цій кафедрі хвилин 15. Або моя лекція в Сеулі рік тому. В Україні це буде моя прем'єра. Буду говорити тільки про мистецтво, про психіку людини, про акторів. Я думаю, що всі, хто незаангажований, повинні прийти. - Що можете порадити тим, хто не буде присутній? - Моя порада: всім молодим треба робити шокуюче мистецтво. А через 5 років хто хоче робити б'юті, хай робить, немає проблем. Але б'юті - це все одно на межі кічу. Сьогодні в Україні б'юті - це кіч. Хтось дає гроші, каже: "Сделайте мне красиво". Тому ми повинні робити дешево, але справді отакі шахідські культурні вибухи. А це потягне, якщо нас подивляться молоді політики або бізнесмени, або їхні коханки, або друзі, вони задумаються. Скажуть: а давай щось і ми почнемо. Почнеться бум. Як каже мій друг, в Україні зараз цікавий час, котел кипить, кришка поки накрита, пар не виходить. Ніхто не знає, що буде через 2-3 роки. Ми не маємо прогнозів. - Як ви сприймаєте критику? І ще одне запитання - чи правда, що вас німецькі актори назвали Гітлером? - Перший раз чую. - Ну, казали, що це нібито така реакція на диктатуру режисера. - Нещодавно був на репетиції у шведському театрі. Ми говорили про диктат у театрі, і я назвав п'ять режисерів: Карстор, Вілсон, Лепаж, Додін і Васильєв. Це всі диктатори. Я не знаю режисера, який досяг значних результатів і був би розмазнею. Таких режисерів практично не існує, це омана. Я не виключення. Я позитивно сприймаю критику. Будь ласка, критикуйте мене. Але є факт, маю за останні 5 років кожен рік по два контракти на Заході чи Сході у великих театрах. Якщо я такий поганий режисер, якщо я диктатор, західні компанії чи московські, пітерські, німецькі, фінські, шведські, румунські будуть давати мені контракти на великі постановки? - Давайте поговоримо про виставу "Життя з ідіотом" за Віктором Єрофєєвим, чому ви прибрали політичний контекст? - Була знаменита вистава в Амстердамі - текст Єрофєєва, музика Шнітке, декорації Кабакова, диригент Ростропович. Це було під час розпаду Радянського Союзу. На сцені був Володимир Ілліч Лєнін, Вовочка. І Віктор Єрофєєв закладав там приховані метафори агонії комунізму. Але часи змінилися. Сьогодні, принаймні для мене, було нецікаво знову таке ставити. Я побачив історію за межею політики. Хоча ясно, була спокуса перенести дію в часи Чаушеску, все-таки румунський театр. Вони краще за нас знають, що таке тоталітаризм. Була спокуса. Але дуже хороші молоді актори - це вже нова Румунія, мене своєю енергією настільки завели, що я пішов за ними і в результаті ми зробили дуже сучасну виставу, яка могла б бути і в Україні, і в Румунії, і в Росії. - Чи існують для вас як для художника обмеження? - У чому полягає щастя художника? Бог створив людину, чоловіка, жінку, тварин і створив художника. Якщо створив, значить, йому було треба, щоб фантазія художника сягала таких відльотів, яких немає у звірів чи рослин. Тому великі художники, глибокі, серйозні у своїх фантазіях роблять все. Практично вони прирівнюються до Бога. Ясно, що ми пов'язані, але в момент творення великі художники не мають цензури взагалі. Цього обивателю не зрозуміти, але це справді так. У момент творення ми являємося одночасно і маркізами де Садами і Достоєвськими, і ангелами. - Як думаєте, чому вас в Україні демонізують? - Закон обивателя, пересічної, нормальної людини в усьому світі один. Нормальна людина боїться всього. І нормальній людині, мільйонам нормальних людей потрібні несвідомі жахи, страхи. Чому в кіно всі йдуть? Тому що кіно дає можливість це пережити. З суспільством відбуваються подібні речі. Наш обиватель має проекції: цей демонічний, той педерастичний, той лесбійський... Суспільство вимагає цих замінників на сексуально-психічному рівні, тому що життя мільйонів є прогнозоване і одноманітне. - У родині ви також як у театрі поводитесь? Диктатор або навпаки підкаблучник? Останнє - для українця норма: козак повертався після походу, а жінка ганяла його по хаті. - Хороший алгоритм про козаків, які воювали, або воїни-самураї. Самурай рубиться по-справжньому. Я репетирую зараз, приїжджаю в театр гігантського розміру. Стоять 70 акторів і 100 техніків - дивляться на мене. Я один, без перекладача, режисер зі Східної Європи. І це справді бій самурая. Після цього повертаєшся з походу, то ясно, що хочеться мати такий ковчег, де від тебе нічого не вимагають, а просто люблять. Джерело- "Українська правда"

Поділитись
| додано: 23/11/2010 | KateGladka |
Новини
06 січ.
Де не стоятиму - вистою
17 вер.
18 вересня 2013 року відбудеться відкрите засідання Громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору
04 вер.
Наливайченко просить Генпрокуратуру захистити права реабілітованих жертв політичних репресій
24 лип.
Щорічний мистецький захід "Толока в Легедзине" цього разу 10 серпня 2013 р.
24 лип.
24 липня 2013, Київ, Майдан Незалежності. ПЕРШИЙ ФЛЕШМОБ-ЗАПРОШЕННЯ НА ЕТНО-ФЕСТИВАЛЬ "ЖНИВА 2013. ДОМОТКАНЬ"
22 черв.
Музей Івана Гончара - 22-23 червня, фестиваль «КОБЗАРСЬКА ТРІЙЦЯ»
22 черв.
Музей Івана Гончара - 22 червня, відкриття виставки «Микола БУДНИК – майстер, художник, поет»
22 черв.
Музей Івана Гончара - 20 червня, відкриття виставки Надії Вінарської-Марченко «Я СВІЙ ЧАС У ВИШИВКАХ ЛИШАЮ...»
15 квіт.
ПРЕС-РЕЛІЗ - В МУЗЕЇ ІВАНА ГОНЧАРА - 16 КВІТНЯ 2013 РОКУ О 17:00 відбудеться творчий вечір ЛІРНИКА ЯРЕМИ
13 квіт.
Вільна дискусія "Сила ненасильницького спротиву. Спогади про Норильське повстання 1953 р."
13 квіт.
24 квітня 2013 р., 11:00 Будинок Вчителя. Круглий стіл, присвячений 95-й річниці Української Держави (Гетьманату П.Скоропадського)
20 лют.
АКЦІЯ Громадського об’єднання «Українська Справа» «ХОЧЕМО ЧИТАТИ ПРЕСУ УКРАЇНСЬКОЮ»
31 січ.
"Патріотами не народжуються, а стають", – Вадим Васильчук
18 січ.
Допоможи встановити меморіальну дошку воїнам Армії УНР
20 груд.
У Харкові міліція затримала 22-х учасників ходи на підтримку Павліченків
14 лист.
They are not killers! - справа Павлiченків.
Внески товариства та благодійні внески людей, які хочуть підтримати нас і нашу діяльність.
 
maidan.org.ua
Дитячо-юнацький еколого-туристичний клуб <Екотур>
Контакти:
Для запитів:question(at)spas.in.ua
Осавул БКБЗ"Спас":vadymyrko(at)spas.in.ua
 +38 (063) 841 44 60
Прес-служба:press(at)spas.in.ua
 +38 (093) 648 11 50
Діяльність | Новини | Світлини | Цікаве | Форум
Події | Спорт | Вишколи | Культура | Контакти
 Розробка та дизайнування - "web-design samsobisam"