10 листопада виповнилося 90 років від того дня як селяни уманських сіл Легедзиного, Вишнополя, Косенівки, Зеленькова, Кам’янечого, Рогів і Тальянки виступили проти московської комуни. Під час повстання, яке закінчилось поразкою, загинуло близько 100 селян. Легедзинська громада вирішила гідно вшанувати своїх земляків. Ідея вшанувати борців за волю України належить директорові заповідника “Трипільська культура” Владиславу Чабанюку та Сергію і Валерію Афанасьєвим, правнукам учасника повстання Івана Калениковича Павленка. Внаслідок їхніх зусиль та зусиль багатьох легедзинців 7 листопада в селі Легедзиному Тальнівського району Черкаської області постав прекрасний монумент борцям за волю України роботи заслуженого художника України.Братчики зі "Спасу" долучилися до вшанування героїв України, в церемонії були задіяні козацькі литаври. Нехай влада нині не акцентує увагу на подіях національного масштабу, але для сучасного козацтва, для патріотів і розумного покоління, пам'ять про героїв Легедзиного та інших сіл , що повстали проти більшовиків вічна і її не зітреш кольорами політичних прапорів. Акція пройшла лише з національною символікою. Хроніка подій(за матеріалами "Української правди"): Так, за селом Легедзине, по Уманському шляху (як тоді казали - на Дзюбанці) почався збройний виступ місцевого підпілля Української Народної Республіки проти частин червоних кіннотників, які рухалися на Звенигородку. Саме у ці дні Червона Армія прорвала кримську оборону російської Білої гвардії, відчувши себе "на коні". Загрожував їй тепер хіба що Петлюра, який з Поділля намагався прорватися на Центральну Україну і чекав на хвилю сільських повстань, які могли змести більшовиків з їхньою продрозверсткою, грабунками і чекістськими "зачистками". Перша кінна лава котовців "нарвалася" на борони і кулемети повстанців. Друга, розвернувшись, відійшла на Дубину, і, дочекавшись підмоги, випустила перед себе кілька тачанок, які під дядьківськими пострілами, на шаленій швидкості розвернулись і хвилями пустили черги з важких кулеметів. За ними пішла кіннота. Хтось з коліна до останнього відстрілювався, чи калічив вилами ворога. Хтось, не витримавши нерівного бою, втікав до села. Серед повсталих було багато жінок і підлітків. Зайшовши до села, червоні почали розправу: страчували впійманих повстанців, зачинили в приміщенні школи сотню молодих селян - заручників, яких пообіцяли відпустити в обмін на "льюїси", інакше - розстріляють. Спалили в Легедзиному і Тальянках по десять садиб найактивніших організаторів виступу. За спогадами, у цей день, на Параски, загинуло до сотні селян.