Про сьогодення та майбутнє напередодні згадування трагедії з минулого. Сучасні політологи кажуть, що державу в сучасному світі творять на п»яти ключових базисах – спільна мова, спільна історія, спільна релігія, спільна культура та спільне для соціуму уявлення майбутнього. З огляду на такі політологічні концепти українські перспективи виглядають не надто добре. Поза тим, сьогодні ми спостерігаємо цікавий процес: в нас таки є спільне сучасне. Є ті проблеми, які об»єднують кожного: корупція, непрозора та неефективна влада, недовіра до політики і все те, про що зараз говорять на Майдані-2. Таке усвідомлення сьогоднішнього дає шанс на вироблення уявлення про спільне бажане майбутнє. Це справа не лише для влади і політичних еліт. Зважаючи на їх якість, можна впевнено казати: власне майбутнє цікавить їх значно більше, аніж суспільне. Варто усвідомити, що це майбутнє - справа кожного. Країна має визначити ті бачення, які є пріоритетними, які її, цю країну об»єднують, які дають оту «картинку майбутнього», що гарантує суспільний розвиток. Для цього потрібен ще один момент. Маючи спільне сьогодення і заради спільного майбутнього, варто визнати різне минуле один в одного. І не повертатися до теми історії та мови, на якій так люблять спекулювати політики. …27 листопада країна згадуватиме жертв Голодомору. Мою пам»ять щодо цієї трагедії формувала не партійна історична наука і не підручник Ореста Субтельного. Її сформувала моя прабабуся, яка народилася в 1908 на Вінничині і пережила всі ці страхіття. Вона розповідала мені це наприкінці 70-тих, коли про Голодомор не говорив ще ніхто. Про те, як вона вижила, бо її 5-річна дочка ходила до садочку і тихенько виберала зі свого супчику три квасолини з шести для мами, яка могла померти, і приносила їх в потаємній кишенці. Як в них вигребли все до останньої зернини, як вона шукала воронячі яйця та коріння, як одна жінка зварила власну дитину… Все це я знала не з підручників чи історичних досліджень. Це історія моє родини, і це моя особиста трагедія, щоб про неї не говорили чи писали. Але я не хочу нікого переконувати в тій чи іншій ідеологічній трактовці тієї трагедії. Я просто розказала це своїй доньці, яка розповість про це своїм дітям. Бо саме так формується історична пам»ять. В суботу, о 14:30 біля Національного меморіалу жертв Голодомору на вулиці Мазепи буде Панахида, яку правитимуть Філарет та Любомир Гузар. Організатори попросили, аби там не було партійної символіки, і це дуже правильне прохання. А в 16.00 там запалять свічки. Ми з донькою робимо це вже декілька років поспіль в себе вдома. Бо для нас це важливо… Сьогодні нам всім важливо визнати і те, що наші історії, історична пам»ять українців – різна. Це факт, і його треба усвідомити, не намагаючись при цьому узгодити і викласти в одному, та ще й спільному з Росією, підручнику історії. Бо історію не можна змінити, історичну пам»ять - теж. Вона має існувати поза політичним процесом. Заради майбутнього… Кореспондента