Для того, хто сподівається довідатись щось правдиве про спас від Романа Міскіна, моє застереження – НЕ БУДЬ ЛОХОМ!

Василь Магас, козак, батько, вчитель, 36 років.

Василь Магас, козак, батько, вчитель, 36 років.

Нарешті і я прочитав статтю Міскіна Романа „О спасе замолвите слово...”, бо чув про неї багато емоційних, але незрозумілих вражень протягом півроку. До речі, цю статтю та інші надіслав мені в село сам автор із Донецька. Сам я інтернетом не користуюсь і раніше ознайомитись з нею не міг. Роман Міскін вислав статтю на моє прохання. Я мав досить тривалу ознайомчу бесіду з ним в Києві цією весною, на якій обговорювалась можлива подальша співпраця. На цій зустрічі в мене склались враження про співрозмовника як про розумну, творчу, досвідчену в дослідницькій роботі людину (чому, до речі, і схотілось чимшвидше ознайомитися з його дослідженням).

Але те, що я прочитав, мене, м’яко кажучи, здивувало і занепокоїло. Якби я не мав попередньої розмови з автором, то зробив би висновок, що цю статтю написав якийсь дилетант, і не звернув би на неї вашу, шановні читачі, увагу. Мені і досі не вкладається в голові, НАВІЩО??? філолог з досвідом пошукової роботи написав статтю, котра своїм науковим рівнем відповідає, напевно, лише нормам уфології. Ця праця вписується в рядок „досліджень” про „гуманоїдів”, „снігову людину”, „дітей Ісуса Христа” та їм подібним.

Я читав і не вірив своїм очам! Де ще можна зустріти наукове дослідження, в якому висновки (а їх у автора тільки підсумкових аж чотири) робляться, виходячи лише з ПРИПУЩЕНЬ!!! Вся, до речі досить цікава, інформація лише супроводжує, але ніяк НЕ ПІДТВЕРДЖУЄ версії і гіпотези автора. Так досліджують тільки профани, або так дурять довірливих.

Тепер коротко зупинюсь на деяких зовсім вже явних проблемах праці.

В статті розглядається питання джерел спасу, піднімається для чогось література, яка начебто має до нього відношення, але разом з тим автор досить спокійно і на диво легко безпідставно ставить під сумнів інформацію власне від вчителя, виділяючи і використовуючи лише зручні її фрагменти. Це проявляє нам не тільки метод дослідження, але і моральний образ автора. Яскраво доповнює цей образ і зухвалість постановки питання „А хто був дідусь Леоніда Петровича Безклубого?” Але Роману Міскіну відповідь не потрібна, бо він не їде до неї в Одесу до вчителя, а сам без дозволу на те починає все тим же гіпотетичним шляхом плямувати біографію пращура наставника, роблячи начебто аргументовані висновки. Ну як можна назвати цю людину? Це вже точно не учень. І не дослідник. Роман Міскін робить спробу виставити спас як систему авторську, зауважуючи, що це результат роботи професійних військових, бо, на його переконання, народна традиція зазвичай фрагментарна та доволі хаотична, а не структурована і логічно виставлена (точного перекладу не гарантую – В.М.) система. Брехня. Тоді хай філолог-етнограф спробує визначити професіоналів-авторів таких безумовно систем як: мова (народ повинен вдячно вшановувати винахідників-лінгвістів); народний одяг (так само треба подякувати модельєрам, що врахували основні потреби в одязі більшості українців); традиційне житло (і архітекторів-профі треба похвалити, що навчили тисячі років тому зводили типові мазанки). Я вважаю, що Роману Міскіну доведеться визнати, що найуніверсальнішу і найоптимальнішу систему створює саме досвід людських поколінь.

Ще автор зазначає, що ні про яку передачу традиції всередині сім’ї не може бути й мови, а спас є однією з вітчизняних, ранніх радянських систем підготовки. Одним з підтверджень цього висновку є схожість спасу (особливо деяких технічних елементів) з іншими декотрими армійськими системами. Вибачте, але просто схожість – це аргумент для дурнів. А може, Роман Міскін наводить на висновок, що люди навчились їздити на велосипедах від ведмедів: схожість техніки крутіння педалей у того ж циркового ведмедя і володаря „жовтої майки лідера” велогонок. І ще трохи про схожість рухів. В своїй статті дослідник неодноразово зазначав близькість пластики армійських систем рукопашного бою і пластики народного танцю. Слава Богу, що автору не вистачило сміливості зробити висновок про походження народних танців від армійського рукопашу.

Роман Міскін сміливо відкидає можливість сімейної передачі спасу від діда до Леоніда Петровича Безклубого, знов-таки базуючись на припущеннях. Наче в кожному українському селі НКВС слідкує за кожним старим дідом. Як зазначає автор, „він мусив би відразу ж потрапити під пильну увагу НКВС”. Ну це просто дитячий аргумент.

Продовжуючи по цьому питанню, не можу оминути твердження Романа Міскіна, що в теперішньому вигляді спасу дитина навчитися просто не могла, бо не змогла б запам’ятати таку кількість дрібних деталей. Я дивуюсь, чому вчитель-практик ототожнює навчання руховій системі (якою явно є спас) із запам’ятовуванням дрібних деталей? Так, рухи спасу певною мірою і складні для дитини 5-8 років, але їх засвоєння (а не запам’ятовування) набагато є легшим, ніж засвоєння техніки (рухів) ходіння дитиною в 1-1,5 роки. А немовля зі складним завданням чудово справляється. Мою думку підтвердять і педагоги, і батьки. Подальший, більш докладний виклад критичних зауважень до праці Романа Міскіна вважаю недоцільним, бо і з наведеного стає зрозумілим, що стаття не витримує будь-якого наукового аналізу.

Залишається для мене, і я думаю і для вас, читачі, питання: З ЯКОЮ МЕТОЮ педагог-філолог, етнограф-дослідник оприлюднив явну (впевнений, що очевидну і для нього самого) ПІДРОБКУ? Не повірю, що така стаття випадкова серед праць дослідника. Її недоліки – це не помилки, А ЗАВЧАСНО ОБДУМАНА ВМОТИВОВАНА ОМАНА для широкого кола читачів.

Через усю цю статтю проявляється явний НАМІР витягнути звідкілясь за вуха і НАТЯГНУТИ НА СПАС ОЗНАКИ СУЧАСНОСТІ, АВТОРСТВА, АРМІЙЩИНИ І ПОЗАЕТНІЧНОСТІ. Робиться спроба вилучити з народної спадщини універсальну бойову систему, і тим самим зменшити значення народної традиції в сучасному бурхливому житті. Розуміючи або не розуміючи цього, Роман Міскін ллє воду на млин тих сил, які хочуть послабити самосвідомість і дух гідності народу. Аби народ забув своє прадавнє слов’янське коріння, позбувся свого укладу морального та громадсько-суспільного і розчинився в глобалізованому світі.

Все вищенаведене унеможливлює мою співпрацю з цією розумною, досвідченою, але ж аморальною людиною.

А для того, хто сподівається довідатись щось правдиве про спас від Романа Міскіна, моє застереження – НЕ БУДЬ ЛОХОМ!

село Великий Букрин
Свята Трійця 2008 р.Б.

P.S. Бажаючих спілкуватись зі мною попереджаю, що інтернетом не користуюсь. Пишіть:
08810 Київська область, Миронівський р-н, с. Великий Букрин, вул. Героїв Дніпра, буд. 1
тел. 80447436134