Одна брава команда молодих хлопців та дівчат, серед яких було й кілька спасівців, нещодавно (15-22 липня) мандрувала Українськими Карпатами.
Тонка червона нитка маршруту почалась неподалік прикордонного села Ділове (там до речі мирно розташувався географічний цент Європи), пройшла поруч з Білим потоком, що впадає в Тису, трохи потопталась біля гори Піп Іван Мармароський (висота 1936 метрів) і далі мирно постелилась вздовж мальовничого Мармароського хребта.
Природа в цих місцях незаймана і дуже красива, можливо через наявність заповідника, а може й тому, що до проявів цивілізації далеко, а до кордону близько, хоча кордон тут мабуть ні при чому. Словом, місця дуже гарні і якщо Ви пообітцяєте не смітити там, ми з радістю Вам туди порекомендуємо колись та й сходити.
Потім була гора Петрос Мармароський висотою в 1780 метрів. І не зважаючи на не набто вилику висоту вершини, давалась вона не просто, щедро обдаровуючи всіх охочих безкінечними траверсами, скелястими схилами та надокучливими хащами вільхи й ялівцю. Ще далі був повен холодною карпатською водою потік Квасний та переправа через нього, кілька стрімких наборів висоти і мила широченна дорога вздовж українсько-ромунського кордону.
Уже на межі Закарпатської та Івано-Франківської областей, десь неподалік гори Стіг місцеві гуцули пригостили нашу браву команду теплим парним молоком і ексклюзивним будзом (вид сиру, що роблять в Карпатах). Ще майже день дороги і своєю гостинністю вже тішила стара обсерваторія на горі Піп Іван, цього разу Чорногірський. Погода була не така приязна, тому довелось звертати в бік славної Верховини, так і не відвідавши вже Чорногірський Петрос.
За увесь час мандрів наша червона нитка маршруту розтягнулась десь на 120 кілометрів (точніше сказати складно, бо перед підйомом на Чорногірський хребет у нашому GPS-помічнику закінчилась пам’ять), підкорила з десяток вершин, великих і не набто, кілька разів то скидала то набирала висоту і дозволила вийти завдяки своїй складності на рівень першої категорії пішої мандрівки.
Похід вийшов на славу, всім дуже сподобалось, незважаючи замалий об’єм пам’яті GPS-трекера на іноді негожі метеоумови, але ж це Карпати, тут інакше не можна.
П.С.: Окрема велика подяка Ігору Лущику (Гору), керівнику команди, за чудову мандрівку.
|