work news gallery interesting forum
17 серпня, четвер, 2017 р.Б.
Юрій Винничук: Ми вагітні вождем, якого потім зрадимо

Текст вірша Винничука "Убий під*раса" назвали порнографічним. І до письменника додому навіть навідалася міліція. "Українська правда. Життя" скористалася нагодою розпитати про останні події. Заразом вдалося поговорити про ананаса, КДБ і балалаєчників.
Юрій Винничук - поет, письменник, перекладач, упорядник. За гори інформації в голові Юрія Винничука колись назвали "чемоданом". Одна з "фірмових" ознак львівського письменника - вміння створити вдалу містифікацію та не менш вдало її розвінчати. Можливо, саме тому Винничуку вдаються путівники в стилі "все, чого не знали та боялися запитати".
Протягом останніх тижнів Юрій Винничук став справжнім news-maker. В центрі уваги опиниився його вірш "Убий під*раса". Текст назвали порнографічним. І до письменника додому навіть навідалася міліція.
"Українська правда. Життя" скористалася нагодою розпитати про останні події. Заразом вдалося поговорити про ананаса, КДБ і балалаєчників.
Плюс ексклюзив – прем’єра перекладу скандального вірша "Убий під*раса" англійською мовою. Про порнографію - Чому знову актуалізувалася тема боротьби за суспільну мораль? - Як відомо актуалізували її директор неіснуючого інституту Володимир Бондаренко і Леонід Грач, який навіть не в стані правильно озвучити моє прізвище. Зате договорився уже до того, що таких письменників, як я, слід взагалі забороняти. Ця солодка парочка займається такою діяльністю давно. І я думаю, що хтось їх надихає. Проблема, очевидно ж, не у моралі, а в цензурі, яку хочуть прикрити мораллю. Зараз великі проблеми має багатотиражна газета "Експрес" і додаток до неї місячник "Post-Поступ", який я редагую. Тут уже йде фронтальна атака, підключені суди, податкова, прокуратура, чекати можна чого завгодно. Влада Львівщини – це своєрідний штрафбат, на кожного з очільників відкрито цілу гірлянду кримінальних справ. Такими людьми можна керувати, як завгодно. У них є чітке завдання: привести в парламент 8 мажоритарників, інакше ті кримінальні справи відновлять. На перепоні до цього тихого щастя стоять "Експрес" і "Post-Поступ", які критикують владу і будуть систематично грати усіх провладних кандидатів у депутати. Тому ми ще не раз будемо свідками затикання рота. У Стамбулі - А що це за суди? Позови за "образу честі та гідності"? - Ні, це робиться хитріше. Йдеться про господарські суди, внаслідок яких може бути паралізований друк газети "Експрес" і всіх її додатків. А наскільки усе підленько виглядає, свідчить той факт, що нашого шефа Ігоря Починка уже тричі намагалися "полюбовно" схилити до мирової і до тісної співпраці. Найтиражніша україномовна газета – це страшна зброя, це таке шило в задниці, з яким далеко не зайдеш. - Ви маєте досвід обшуків і допитів КДБ. Чи можна порівнювати тодішні умови цензури та нинішні? - Ні, звичайно. - Чому? - Тому, що зараз можна зазнавати цензури чи переслідування, але й можна голосно протестувати. У 1970-80-тих роках це вже було небезпечно. Ми знаємо імена, може, двох десятків дисидентів, які відбули тюремний термін, але їх було багато більше. Якби я сів у свої 22 роки, коли у мене був обшук, за мною ніхто б і голосу не подав, бо я на ту пору був автором лише кількох опублікованих віршів. Тому мої батьки й рятували мене, як могли. Мама їздила аж у Москву, де в КГБ працював її однокурсник. Завершилося це офіційним попередженням. Але вже у наш час, після перших демократичних виборів, тато, дивлячись засідання Верховної Ради, сказав мамі: "Знаєш, може, ми даремно рятували Юрка від тюрми. Ну, відсидів би він два роки, а зараз депутатом був би!" Чисто така галицька філософія. Зрештою, у мене в родині багато хто відсидів і заслання відбув за участь в УПА. Мені в КГБ так і казали: "Що? Йдеш по стопах діда?" Ну, а тепер мене звинуватили у порнографії, педофілії та некрофілії водночас. Якось про кров маленьких дівчаток, яку я п’ю щоранку, Грач не довідався. - Історія "Винничук і порнографія" мені видається показовою. За вас ніхто з письменників публічно не заступився. Чим пояснити такий брак солідарності? - Ви дещо перебільшуєте. Усі мої друзі-письменники мені дзвонили і пропонували допомогу, поширювали інформацію, запитували, що для мене можна корисного зробити. Так що я не нарікаю. Тим більше, що нічого ще страшного не трапилося. Міліція ввічливо попрохала у мене пояснення, я написав. До прокуратури ще не викликали. У пресі та в Інтернеті з’явилося чимало публікацій за підписами відомих письменників. Дзвонила по кілька разів Марія Матіос, на постійному зв’язку були Юрій Андрухович, Андрій Любка, велику активність розгорнув Андрій Бондар. Дуже багато видань, телефонуючи до мене по коментарі, посилалися саме на його звістки у фейсбуку. А далі уже пішла снігова лавина. Олесь Доній дзвонив кілька разів, передавав вітання від Луценка, запитував чи потрібна допомога. А як тут оминути яскраву акцію братів Капранових, які згуртували цілу аудиторію скандувати мого вірша? Чеська перекладачка Ріта Кіндлерова написала про скандал у чеській пресі. Шотландська письменниця Софі Кук зробила зі мною інтерв’ю і переклала відомого вірша англійською. - Письменники взагалі повинні бути солідарні та триматися купи? В яких ситуаціях це доречно? - Я не думаю, що письменники коли-небудь зможуть триматися купи. В НСПУ половина графоманів, якась частина взагалі непритомних типів, купа сіреньких мишок і псевдокласиків. Там якщо 10% справжніх письменників – то це добре. Я себе якось не уявляю у цій компанії. Там є кілька осіб, яким я симпатизую. В АУПі їх значно більше, тому я з ними. Але для мене значно важливіше просто товаришувати з кимсь. Я радий, що на Новий рік чи на Свято винограду під час львівського Форуму збиралося у мене дуже класне товариство: Андрухович, Бойченко, Бондар, Жадан, Іздрик... До цього кістяка приєднувалися й інші письменники, наші дружини, журналістки і т. д. І ми собі розмовляємо про все на світі і регочемо, і я отримую якийсь неймовірний заряд ... Цього року ми з дружиною поїхали на Новий рік у Чернівці до Олександра Бойченка, дорогою у Франківську підсів Андрухович з дружиною і ми вже у потязі почали проводжати старий рік... Це, знаєте, такі маленькі радощі, які скрашують життя. Здавалося б: п’ять годин туди, цілу ніч гульбан, вранці п’ять годин назад – муки. Але як казав мій дід, повертаючись із лазні: якщо вставити мені п’юрко в дупу – я полечу. Отакий у мене був настрій наступного дня. - Навіщо ви вступили до Асоціації українських письменників? Наскільки я розумію, зараз це угруповання не є активним і життєздатним. - Я ніколи не був членом НСПУ. А коли запросили в АУП, я ж не думав, що це буде щось таке ефемерне. Але жодного посвідчення не маю, і коли міліціонери попросили посвідчення письменника, я розвів руками: у мене навіть нема посвідчення, що я не верблюд. На Заході це взагалі маразм. Хто там має письменницьке посвідчення? Та й саме членство для мене мало важить, але коли я побачив, які люди об’єдналися довкола АУПу, то радо погодився і собі вступити. Там же ж усі ті, кого найбільше читають. - Ані Спілка письменників України, ані Асоціація письменників Україні не виступили на вашу підтримку. Та і ПЕН-клуб 25 січня виступив з листом від імені всього 2 осіб – Андрія Куркова та Миколи Рябчука. Подібне мовчання спостерігали і в історії з Олесем Ульяненком, і з Марією Матіос. Чому так сталося? - Такі, як я, Андрухович, Жадан, Бондар, Дереш, для НСПУ не письменники. На шпальтах "Літературної України" нас обзивають лайливими словами і кленуть за постмодернізм. Якийсь Яровий, рупор московського патріархату, навіть договорився до того, що постмодерністи пишуть таке, що не заслуговують навіть на розстріл. А поет Степан Сапеляк, якого дисиденти упіймали на тому, що він багато чого зі своєї "героїчної" біографії вигадав, навіть заявив про існування якоїсь "винничуківської шпани". Шкода, що при цьому не оголосив весь список тієї шпани. Я думав, що ці нагінки через Яворівського, з якого я не раз лаха дер, а бачу, що й теперішнє керівництво дотримується такої ж тактики. Голова Спілки навіть заявив, що готовий співпрацювати з владою. А тут мій вірш! Звісно, що вони вирішили не рипатися і в "ЛУ" про мене навіть не згадали. І це в той час, як чимало газет лояльних до влади, писали про наїзд Грача. Президент АУП Тарас Федюк мені дзвонив і цікавився, чи щось треба робити. Щодо ПЕН-клубу, то я собі туманно уявляю, аби президент Українського Католицького Університету підписувався на захист автора вірша про цього, як його... ну, скажімо, про ананаса... До того ж вірша агресивного і позбавленого християнської етики. Тому це все зроблено правильно, і я їм дуже вдячний. З Мирославом Мариновичем я розмовляв, давно його знаю і дуже шаную. З дружиною в Празі - Щойно згадала, що Василя Шкляра в березні 2011 року коментували всі, хто міг. Тема вдячна трапилася чи що, як по-вашому? - Звичайно, усі хапаються за сенсацію. Тому і я мав "Смольний" кілька днів – давав інтерв’ю, коментарі, бігав на прямі ефіри і т. д. Було таке враження, що я отримав Нобелівську премію. Телефон не вмовкав, щойно скінчив одну розмову, як вибивало: "пропущено 5-6-8 дзвінків". Але в моєму випадку лише широкий розголос міг допомогти. Марія Матіос, як загартована у боях валькірія, постійно мене надихала і закликала не мовчати, бити в усі дзвони. Але в ті дзвони били і без мене. Про політику - До речі, ще один приклад суспільного мовчання: Юрій Луценко і Юлія Тимошенко сидять у тюрмі. Масових демонстрацій за їхнє звільнення нема. Людям байдуже? - Це наша українська традиція. Спочатку народ іде за Наливайком, а потім на вимогу шляхти його й видає. І це постійно повторюється. Ми вагітні вождем, якого потім зрадимо. Ми постійно скиглимо за Мойсеєм, який нас кудись виведе. Мойсея нема, але ми свої 20 років блукання у пустелі відбули. Залишається ще 20 – і ми нарешті станемо повноцінною нацією. Шкода, що я на той час уже буду старим пердуном, якщо доживу. Інтелектуали своє слово сказали на підтримку Луценка і Тимошенко. І я в тому числі і не раз. З Юрком я давно знайомий і мені він дуже симпатичний, він уміє вести за собою маси, він розумний, начитаний, на відміну від безлічі чиновників. Він типовий вождь. На жаль інших рівноцінних вождів у нас нема. І тому його посадили. Мене вразило, коли ми з ним їздили по Південній Україні напередодні парламентських виборів у 2007 році. Він уже не був міністром, але коли він ішов на сцену для виступу, міліціонери йому віддавали честь. З Юлею я не знайомий, але голосував за неї, бо однозначно, що за її президентства такого роздерибарювання України не було б. Очевидно, були б і зловживання, і корупція, бо як же без неї, але тоді принаймні було б до кого апелювати: до Луценка, Донія, Кириленка, Гриценка, Парубія, Ар’єва, Курпіля, Гримчака... А тут до кого? До Калєснічєнка чи до Богословської? - Раз уже заговорили про Луценка, то не можу не запитати про вашу участь у партії "Народна самооборона". Як продовжилася ця історія? - Я ніколи у жодній партії не був, але на останніх виборах до місцевих рад я балотувався від Народної самооборони у своїх Винниках до Львівської міської ради. Звичайно, що пролетів. Але це пояснюється тим, що мене тягли різні мої знайомі то туди, то сюди, і я, щоб відмазатися, вибрав непрохідну НС. Луценко мені відразу пояснив розклад, що ми пролетимо, як фанера, але я й не особливо рипався. Я не мав жодної зустрічі з виборцями, тільки й того, що діти роздали флаєри. - Як ви ставитеся до політичної активності письменників? Літературу та політику взагалі можна поєднати? - У нормальній країні цього поєднати ніколи не можна. Але у нас країна ненормальна. Як зрештою, і всі інші посткомуністичні країни. Тому до влади не раз приходили письменники, а у Словенії народ навіть вимагав, щоб письменники очолили банки. На щастя, цього не сталося. Політична активність письменників може виражатися у їхній публіцистичній діяльності. Але таких унікумів зовсім небагато. Щодо письменників-депутатів, то очевидно, що якась порція в парламенті могла б бути, аби просувати якісь гуманітарні ідеї. Однак життя показує, що письменники, потрапивши до парламенту займаються у першу чергу своїм добробутом. От ви бачили де-небудь зібрання творів письменника, який не був депутатом? Я ні. А зібрання творів Павличка, Драча, Яворівського, Танюка – будь ласка. І як мені після цього слухати плач Павличка по убієнній українській книзі, коли я бачу його восьмитомник? Або 16-тий том шістдесятитомника Танюка? І це при тому, що ані Ліна Костенко, ані Валерій Шевчук, якого я вважаю письменником номер один в нашій літературі, таких багатотомників не мають. А що таке "Просвіта" під орудою поета Павла Мовчана? Ми бачимо якийсь сенс у її існуванні? А до чого довів Спілку письменників невтомний Яворівський? Новий голова навіть не збирається ініціювати розслідування його злочинної діяльності. Можливо, просто перебрав віжки і править кіньми далі у тому ж напрямку. Про Україну - До речі про радянську спадщину. Чи змінилися\як змінилися люди в Україні за 20 років незалежності? - Безперечно, що змінилися, і щороку ці зміни усе виразніші. Досить лише поглянути на карту, яка демонструє нам, як відбувалися ті чи інші вибори. Кордон демократично налаштованих українців увесь час суне на Схід і Південь. Спочатку це була тільки Західна Україна, частково Поділля і Київ, а зараз цей кордон зупинився на колишніх межах Речі Посполитої. Тобто де коротший був контакт з нашими старшими братами, там більша національна свідомість, збереглася мова, традиції і релігія. З Донбасу люблять волати, що вони нас годують. Але я б порадив їм у першу чергу самим себе нагодувати, бо рівень життя на Західній Україні і на Східній – це небо і земля. Ми зараз стали свідками порожняка про економічне диво, яким за словами Януковича стала Донеччина. Щоб пересвідчитися, яке це диво, досить переглянути фільм "Шахта №8", який нагадав мені романи Чарльза Діккенса. Минуло 200 років, а, виявляється, є ще така країна у Європі, де діти продовжують важко гарувати, ризикуючи життям. Малі міста Донбасу – це депресивні селища з безліччю безробітного та ще й подекуди спитого населення. Ситуація уже настільки розпачлива, що влада навіть не намагається свій рідний Донбас рятувати, а відразу відправляє у реанімацію як безнадійно хворого. Віце-прем'єр-міністр Віктор Тихонов повідомив, що визнання шахтарських селищ депресивними територіями (!!!) дозволить вирішити існуючі соціально-економічні і екологічні проблеми. Алєксандр Єфремов, який так гарно погосподарював на Луганщині, що ледь не уся область опинилася за межею бідності, заявив: "После закрытия шахт только в Луганской области, стали депрессивными более 70 городов, сел и поселков..." В Інтернеті можна знайти ще й інші цікаві картини "економічного дива". Особливо вражають чарівні околиці Єнакієва і Макєєвки. Страшні дерев’яні халабуди вкриті замшілим шифером, з яких стирчать саморобні телеантени на патиках, облуплені хрущовки з палісадниками, на яких росте капуста. Розбиті, випотрошені авта, покинуті серед міста. Окремі райони виглядають так, наче там щойно закінчилась війна. Я дивуюся цим людям. Чому вони не протестують? То ж їхня влада! Сни. Фото Ольги Станчак - Зараз є тенденція у відповідь на певні кроки влади влаштовувати жартівливі флешмоби. Чи є цей сміховий метод ефективним? Може, варто проводити справжні мітинги? - Гадаю, будь-який спротив має сенс. Молодь любить флешмоби, старші люди звикли до мітингів. 27 січня у день народження Захера-Мазоха у Львові відбувся флешмоб на мою підтримку. Я зачитав з трибуни улюблені вірші комуніста Грача, а молодь з червоними пов’язками зображала сцени з Камасутри. Незважаючи на мороз, люди зібралися і непогано розважилися. Під кінець з кнайпи викотили великого торта і вгостили глінтвейном. Сміх – це потужна зброя. У цьому я переконався на своєму прикладі. - Чимало акцій направлені проти Дмитра Табачника. Олег Скрипка вважає цю постать "боксерською грушею". А що думаєте ви? - Те, що він править за своєрідний громовідвід, куди спрямовується наша негативна реакція, відомо. Але я не вважаю, що слід вимагати його звільнення. Це нічого не змінить. Табачник усе своє свинство робить відкрито і нахабно. А посадять якого-небудь типа на зразок міністра культури, який робить те саме, але тихою сапою – і що? Легше стане? Ця влада монолітна, і вибивання якогось одного камінчика з її фундаменту не принесе полегшення. - Я подумала про сміхові акції протесту та згадала поширену думку, що українці взагалі доволі мало усміхаються, особливо – один одному. Згодні? - Тут не все однозначно. Що далі на Захід України, то люди відкритіші, приязніші, не такі насуплені. Про це, зрештою, згадують усі гості Львова. Але загалом, звичайно, ми не такі усміхнені, як західні європейці чи американці. Усе це спадок СССР, коли людина людині була вовком. Коли я вперше побував в Америці, то дуже дивувався, що там кожна касирка тобі усміхнеться, запитає, як справи. А їхав я ровером уздовж приватних будиночків, то мені махали руками незнайомі люди, щось гукали. Галичина такою була до війни. - Чи є на світі якась країна, яку Україна могла би взяти собі за приклад у своєму розвитку? - Мені подобаються Польща, Чехія, Хорватія, я люблю там бувати і тихо їм заздрю. При чому у всьому. Які класні фільми і серіали знімають чехи і поляки! Я дивлюся їх в оригіналі і просто балдію. Я щоразу звідти привожу торби книг і таким чином відгороджую себе від московської експансії. Про майбутнє - Ви б могли емігрувати? Є якась країна, де мріяли б жити? - Волів би не емігрувати. Хіба би мусив. Письменник Олесь Бережний, почувши про мої турбації, запропонував мені неабияку криївку – пожити у нього. А живе він зараз у Південно-Африканській республіці! Я своєму малому (7 років) кажу: "Нас запросили в гості в Африку". А він: "Сьогодні?" – і вже, бачу, очка загорілися. Лесик із хлібиною, яку спік Юрій Винничук - Часто трапляється думка, що всі проблеми – через брак якогось спільного для всіх українців об’єднавчого міфу. Якби ви могли такий міф створити – то яким би він був? - Такий міф створять без мене через 20 років. Коли відійдуть усі ті, що формували свій світогляд при колоніалізмі. Отоді стане можлива якась спільна національна ідеологія, єдина помісна церква без московських попів, національний гонор... Про який міф можна говорити, коли наша нація уже стільки років не спроможна народити вождя? Що під час московсько-української війни 1918-20 років, а що від часу незалежності. Президентами стають якісь випадкові люди: то інструктор компартії, то росіянин за паспортом, то бухгалтер-невдаха, а то взагалі якийсь гібрид білорусо-польско-російського походження. Та що йому і його синам якась Україна? Міфи можна творити, якщо мати потужну кіноіндустрію. Але в країні, де поклоняються лише спорту і московській попсі, кіна ніколи не буде. - Ви довго вивчаєте спадок письменників "Розстріляного Відродження". Мене це завжди дивувало з огляду на загальну життєрадісність ваших текстів. Ви відчуваєте якийсь душевний резонанс із митцями того покоління? - Я справді чимало років поклав на те, щоб укласти антологію 322-ох українських поетів, які загинули на війнах та внаслідок репресій. Вийшло два товстих томи. Держава на "Розіп’яту Музу" не дала ні копійки. Це була марудна робота, я перегорнув безліч старих часописів, але я знав, що цього крім мене більше ніхто не буде робити. Чому? Бо для такої роботи потрібне фінансування, людина, порпаючись у бібліотеках та архівах, мусить за щось жити. А в мене з цим проблем нема. Я заробляю своєю творчістю цілком достатньо, щоб присвятити себе ще й антологіям. Я просто відчував такий обов’язок – воскресити ці імена з забуття, бо ж більшість авторів, які туди увійшли, невідомі були навіть фахівцям. Якби я мав змогу, то видав би ще чимало книг з творами забутих нині письменників. В архівах залишається ще стільки скарбів! Але такі видання прибутку не приносять, а меценати воліють вкладати в спорт, забуваючи, що вічним є мистецтво, а не спорт. З епохи античності ми не згадаємо жодного спортсмена, а от письменників та філософів – так. - Ви би прийняли державну нагороду, наприклад, Шевченківську премію? - Ні. На це є дві причини. Перша: тиснути руку проффесорові не маю жодного бажання. Друга: сума у 200 тисяч грн. така принизлива, що я почекаю, коли вона зросте до мільйона при іншому президентові. Я розумію, що для когось це великі гроші, але не для мене. У Великдень - Якби завтра ви стали міністром культури, то які кроки з поширення українського культурного продукту зробили б? - Я став би міністром культури лише за умови, що ті, хто мене висунув на цю посаду, погодяться забезпечити потужне фінансування кіноіндустрії, книговидання, літературних часописів, виділення стипендій для зарубіжних перекладачів і т. д. А без цього... Стати ще одним Драчем або Ступкою? Чи ще гірше – Білозір? Тепер там якийсь балалаєчник, а міг бути і взагалі сантехнік. І я не дивуюсь, що він тепер обсадив музеї такими самими, як він, спецами. У нас уже гінеколог очолює нацбезпеку. - Що буде з Україною через 20 років? Дайте уявний песимістичний і оптимістичний сценарій. - Все буде так, як заповів Павло Чубинський у нашому гімні: "Згинуть наші воріженьки". Я в це щиро вірю. Песимістичного сценарію не бачу. Про вічне - Ви відчуваєте себе вільною людиною? - Я почував себе вільною людиною навіть за комуністів. Я не працював на державній роботі, за винятком чотирьох місяців науковцем в архіві. Я не мусив писати на догоду партії творів, за які мені тепер було б соромно, як багатьом іншим письменникам. Я волів узагалі не друкуватися. Тому я і зараз себе поводжу розкуто, бо мене нема за що вхопити. А інші митці, які побували у владі, усі ж по вуха у кримінальних справах. От вони й танцюють під дудку, як Ступка. Міг за фінансові розтрати сісти, але не сів – влада приголубила, викупила з рабства: служи. А синочок? Мені просто гидко було дивитися на нього у ролі п’яного упівця та ще й з бутлем мутного самогону. Я з дитинства був знайомий з татовими друзями, з якими вони разом були у партизанах, і знаю, що там навіть на великі свята алкоголю могло не бути. Дуже рідко однією пляшкою причащався великий загін. А тут – цілий бутель! Але я знаю одне: за все людина мусить розплатитися. І за паплюження своїх героїв теж. - Навіщо існує література? - Для мене – це спосіб мого існування. Я в ній живу і не знаю життя цікавішого і захопливішого. Kill The Bugger (Sophie Cooke) The time has come when each of us faces the choice times give to us: now gangsters and liars govern, con-men and pig-herds rule Parliament. They have ground the state down to powder, drunk from our veins like vampires; now their leader, pelted with egg, pushes us on to the cliff-edge. A gangster before: he’s a gangster now but of a better class, the kind that are allowed. It’s not fur hats he’s nicking, but public millions now - Kill the bugger. For flogging the country to ones who aren’t its friends, along with Taras’ Testament; for bringing us Tabachnyk, and other Moscow shamans - Kill the bugger. Tabachnyks are the governors of this sleazy witches’ ball, their kind has risen like a star above the spoils. Once more, we’re Little Russian khokhols - Kill the bugger. Ukraine will not lie back: miner from Donbas, you’ll lift your steel pick-axe to kill the bugger. We have no more holy purpose nor any other hope! Go ask God for forgiveness and kill the bugger. When they serve us on a plate to a Kremlin whose saliva is already in full spate, it will be too late: rise up and kill! Kill the bugger! Джерело: Українська правда

Поділитись
| додано: 13/02/2012 | bigun |
Новини
06 січ.
Де не стоятиму - вистою
17 вер.
18 вересня 2013 року відбудеться відкрите засідання Громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору
04 вер.
Наливайченко просить Генпрокуратуру захистити права реабілітованих жертв політичних репресій
24 лип.
Щорічний мистецький захід "Толока в Легедзине" цього разу 10 серпня 2013 р.
24 лип.
24 липня 2013, Київ, Майдан Незалежності. ПЕРШИЙ ФЛЕШМОБ-ЗАПРОШЕННЯ НА ЕТНО-ФЕСТИВАЛЬ "ЖНИВА 2013. ДОМОТКАНЬ"
22 черв.
Музей Івана Гончара - 22-23 червня, фестиваль «КОБЗАРСЬКА ТРІЙЦЯ»
22 черв.
Музей Івана Гончара - 22 червня, відкриття виставки «Микола БУДНИК – майстер, художник, поет»
22 черв.
Музей Івана Гончара - 20 червня, відкриття виставки Надії Вінарської-Марченко «Я СВІЙ ЧАС У ВИШИВКАХ ЛИШАЮ...»
15 квіт.
ПРЕС-РЕЛІЗ - В МУЗЕЇ ІВАНА ГОНЧАРА - 16 КВІТНЯ 2013 РОКУ О 17:00 відбудеться творчий вечір ЛІРНИКА ЯРЕМИ
13 квіт.
Вільна дискусія "Сила ненасильницького спротиву. Спогади про Норильське повстання 1953 р."
13 квіт.
24 квітня 2013 р., 11:00 Будинок Вчителя. Круглий стіл, присвячений 95-й річниці Української Держави (Гетьманату П.Скоропадського)
20 лют.
АКЦІЯ Громадського об’єднання «Українська Справа» «ХОЧЕМО ЧИТАТИ ПРЕСУ УКРАЇНСЬКОЮ»
31 січ.
"Патріотами не народжуються, а стають", – Вадим Васильчук
18 січ.
Допоможи встановити меморіальну дошку воїнам Армії УНР
20 груд.
У Харкові міліція затримала 22-х учасників ходи на підтримку Павліченків
14 лист.
They are not killers! - справа Павлiченків.
Внески товариства та благодійні внески людей, які хочуть підтримати нас і нашу діяльність.
 
maidan.org.ua
Дитячо-юнацький еколого-туристичний клуб <Екотур>
Контакти:
Для запитів:question(at)spas.in.ua
Осавул БКБЗ"Спас":vadymyrko(at)spas.in.ua
 +38 (063) 841 44 60
Прес-служба:press(at)spas.in.ua
 +38 (093) 648 11 50
Діяльність | Новини | Світлини | Цікаве | Форум
Події | Спорт | Вишколи | Культура | Контакти
 Розробка та дизайнування - "web-design samsobisam"