Братство козацького бойового Звичаю "Спас" разом з іншими учасниками фестивалю та гостями вже з самісінького ранку вирушило до старовинних сіл Малого та Великого Букрина, Балико-Щучинки, єдиної визнаної козацької столиці Трахтемирова...

Сонячний недільний ранок… Біля Могилянки як завжди людно. Але сьогодні молоді люди зібралися тут не для того, щоб «гризти граніт науки». За кілька годин вони наповнюватимуть свої душі світлою енергією, відвідуючи пам’ятки козацької доби.

Отже, першим пунктом нашої недільної подорожі була Балико-Щучинка, де зараз знаходиться меморіал загиблим солдатам у битві за Дніпро.

Приємно, що поруч із тим величезним пам’ятником радянської доби стоїть і невеликий «український спогад» – козак-лірник.

Сам меморіал знаходиться на пагорбі, звідки добре видно краєвиди Дніпра і безліч його островів. Після Другої світової під водами Славутича опинилися величезні території українських чорноземів, а ті острови – це залишки незатоплених місць.

Тому, козак Василь, який взяв на себе роль екскурсовода у нашій подорожі, розповів, що особливо цінує карту форсування Дніпра радянськими військами, яка є частиною меморіалу, адже там показано річище Дніпра ще до штучного затоплення, а таких карт вже майже не збереглося. Козак Василь багато говорив про те, що ті місця володіють особливою енергетикою і силою.

Далі всі відвідали село Великий Букрин, де, між іншим, і поховано більшість тих солдат, кому зведено пам’ятник у Балико-Щучинці.

«Якби не місцеві діди, то про цю могилу вже давно б забули, а так ми її доглядаємо, вже ось насипали курган», - розповідає козак Василь.

Із села учасники поїздки вирушили до козацької столиці Трахтемирова. Дорогою із пагорбів можна побачити і Скіфські вали, які могутньо і недоторкано виднілися неподалік.

Якщо Батурин – це гетьманська столиця, то Трахтемирів – козацька, але, на жаль, поки що Батурин хоча б якось намагаються відновлювати, а про Трахтемирів згадують, лише розповідаючи про безчинства колишнього завгоспа Леоніда Кучми Ігоря Бакая.

А, між іншим, вікна мисливського будинку Бакаїв виходять саме на козацькі могили, а щоб вшанувати пам’ять козака Мухи доводиться просити дозволу у охоронців.

На самісінькому березі водосховища, поряд з хрестом, поставленим сучасниками на честь Трахтемирова, стоїть звичайнісіньке на перший погляд собі дерево з трьох великих гілляк...але придивившись, одразу вгадується український національний символ - тризуб. То і є те славнозвісне дерево-тризуб, і що не кажіть, але в таких знакових місцях такі символічні речі просто так не відбуваються.

Якщо ж піти далі у глиб лісу можна натрапити на старовинне козацьке кладовище, де на кам'яних брилах, витесаних у формі козацьких хрестів, видніються зображення хрестів християнських, поставлених на півмісяць.

Крім того, природа тут збереглася майже недоторканою, адже села з’єднує всього одна вузька асфальтована дорога і машини тут їздять не дуже часто. Якщо ж рушити в дорогу місцевими ярами, то й заблукати не складно, бо жодна карта не скаже вам тут правди.

І невже, свідомому українцю після цієї, хоча і коротенької розповіді, не захочеться доторкнутися до пам'яток славетної минувшини? Тому гайда мандрувати Україною!

Фотозвіт дивіться тутечки.