На вулиці йшов сильний снігопад і здавалося кращого рішення, ніж сидіти вдома із чашкою запашного чаю годі й шукати. Але це рішення явно не стосується «спасівців»,які в цей сніжний день відправилися в Білу Церкву в дитячий будинок «Материнка» вітати діточок з Миколаєм.

Як тільки наш “десант» висадився біля входу в дитячий будинок і всі подарунки було занесено в середину,до нас вибіг хлопчик, який провів нас у кімнату і чемно запропонував зняти взуття. Справжній господар! Як пізніше виявилося його називають «господарочкою», бо він і прибирає із задоволенням, і готує, і взагалі за господарськими справами слідкує. Ми були приємно здивовані!

Перші, хто впали мені у око стали дівчатка, а саме- Руслана, Настя та Оксана. Вони виглядали дуже життєрадісними і судячи із впевненості явно багато чого знали . Скажу, що мені було цікаво спілкуватися саме із більш дорослими дітьми, бо вони розуміють вже багато аспектів, зокрема їх погляди на життя почути важливо. Повернусь до дівчат, двоє із них—Руся( як її називають інші) та Оксана рідні сестри. Дівчатка, з кучерявим гарним волоссям і якимось не по-дитячому глибоким поглядом. Настя їх подруга, яка вже майже встигла стати третьою сестрою. Всій цій трійці по 12-13 років. Порадувало те, що історії розказані цією комашкою мали в основному позитивний характер, зокрема казали, що дуже люблять вихователів.

Також привернув мою увагу хлопчик, що просив у наших фотографів їх фотоапарати, щоб познімати. Дуже зосереджено хлопчик розбирався з усіма премудростями «Кенона», а світлини виходили особливими, бо погляд ,що їх ловив чистий, щирий. Також явно виділявся серед всіх хлопець. Що всіх бив. Причому він навіть декілька разів замахувався кулаком на дівчат. Але його зупиняли. Оцей момент мене зачепив. Малий навіть не розумів, чому так не можна робити і постійно ліз в бійку. У мене в голові зразу постало запитання, що змушує цю маленьку душу наповнюватися такою агресією.

Окрім Братства «Спас» в будинок приїхали представники туристичної організації «Скіф». Першим пунктом програми стали загадки. Всі, хто давав правильну відповідь отримував мандаринку. Кумедно було спостерігати за тим. Як зразу виділилася компанія хлопців, які ловили всі мандарини. А у одного чорнявого хлопчика був унікальний талант «перехоплювати» мандарини, коли ті летять в руки до когось іншого. Він смішив всіх присутніх.

Унікальністю нашого візиту став ще й майстер-клас від майстрині - жінка вчила діточок робити «миколайчиків»( великі пряники у формі різних тварин). І тут знову здивували хлопці!5 хлопців зразу зайняли активну позицію готування: вони і тісто допомагали замішувати, і кількість цукру рахували, згодом приєдналися і дівчата. Поки вся ця смакота готувалася в пічці діти і дорослі влаштували справжні забави. Хтось катався на «копках-баранках», я зокрема виступала в ролі вічного квача, що мав наздоганяти когось із дітей. Причому під кінець мене розривало декілька людей одночасно зі словами : «Дожени мене!». «Спасівці» зокрема вчили хлопців битися на дерев’яних шаблях, а закінчилося все це дійство масовою грою в “Бабу Куцю».

Що я встигла помітити за цей день так це неймовірну внутрішню силу в кожному з цих дітей, вони культивують в собі здатність боротися і як ніхто інший хочуть довести цьому світові свою важливу роль, свою унікальність, свої таланти. Ці очі з іскрою надихають!Виходить такий своєрідний обмін енергетиками—кожен бере для себе щось важливе, щось особисте.

Коли «миколайчики» нарешті були готові ми всі разом їх поїли, вийшло дуже смачно! Думаю, що майстриня також лишилася задоволеною від навчального процесу.

Йти не хотілося жахливо, а наші збори додому супроводжувалися репліками:»А ви ще прийдете?», «А ви приїжджайте ще!». Сподіваюся наше Братство не в останнє відвідало «Материнку», попереду ще багато хороших справ.

Припускаю, що в цей день кожен навчився більше цінувати таку чудову людську можливість як допомога іншим. Насправді добро і любов дарувати легко, варто лише мати бажання!Ми мали!

Катерина Гладка
Див. фоторепортаж у розділі "Світлини"