work news gallery interesting forum
19 жовтня, четвер, 2017 р.Б.
Знову згадали про Биківню лише 1971 року.

Була створена Урядова комісія із розслідування злочинів, здійснених гітлерівцями в районі Дніпровського лісництва під керівництвом міністра внутрішніх справ Івана Головченко. Своїм виникненням вона завдячувала мародерам. Справа в тому, що, як вказано вище, НКВС на відміну від німців не видирала у розстріляних золоті коронки. Народ, взнавши про таке, знову ж таки взявся до лопат. По всьому лісі валялись людські черепи, кістки, речі загиблих. Саме тому, як відповідь на всі запити та сигнали від місцевих жителів, міліції й була створена дана комісія. Вона працювала надшвидкісно. За п‘ять днів було «встановлено», що у 19, 20 кварталах Дніпровського лісництва, Дарницького лісгоспу знайдене ніщо інше, як «ще одне місце розправи фашистських загарбників над радянськими людьми». На цьому питання було закрите, площадку впорядковано, висаджено ліс. Про Биківню забули на довгі роки. Звісно мародери нікуди не поділися. Грабунок могил продовжувався, тільки став не таким нахабним. «Золотошукачі» перегорнули тисячі кубометрів землі, знищуючи докази давнього злочину, а разом з ними і можливість ідентифікації похованих. Наступний сплеск зацікавленості стався 1987 року, вже підчас перебудови і «гласності». Численні періодичні видання почали публікувати статті на тему Биківнянських могил. Громадські організації, творчі кола, інтелігенція слали запити до владних структур. В результаті почала діяти третя комісія – Державна, з міністром внутрішніх справ УРСР І.Гладушем на чолі. Нею було обстежено ділянку, площею 4 гектари, виявлено ще 68 ям, в яких знайдено рештки 2518 осіб. За свідченнями О.Гриба тоді ж було виявлено п‘ять мішків документів, які були спалені на місці. Їх не вивозили до Києва. Висновки цієї комісії практично не відрізнялись від висновків попередньої. У 19, 20 кварталах Дніпровського лісництва, Дарницького лісгоспу виявлено місце поховання «жертв концтабору», який окупанти створили в районі ДВРЗ, в кількох кілометрах від Биківні. Такий концтабір для полонених дійсно існував. Але знайдені коло нього рештки сильно відрізнялись від похованих у Биківні. Адже німці не стріляли у потилицю, і не лишали в похованнях речей, а тим більше золотих зубів. В результаті роботи комісії 6 травня 1988 року в Биківні було встановлено пам‘ятник. На ньому було викарбовано «Вічна пам‘ять. Тут поховано 6329 радянських воїнів, партизанів, підпільників, мирних громадян, закатованих фашистськими окупантами у 1941-1945 рр.». Таке пройшло б на ура за 10 років до того. Але у 1988 у відповідь на цинічну брехню та прикривання злочинів режиму піднялась широка хвиля протесту. За даними О.Г.Бажана влітку 1988 р. активісти Українського культурологічного клубу створили ініціативну групу у складі 7 чоловік, завдання якої полягало «в збиранні нових свідчень замовчуваного сталінського злочину… апеляції до уряду УРСР, який свідомо помилився з датою і адресою винуватців трагедії в районі Биківні». Також в активну боротьбу за пам‘ять народу включились активісти «Меморіалу», «Спадщини», «Громади». Зрештою, 8 грудня 1988 р. вийшло розпорядження Ради Міністрів УРСР про проведення урядовою комісією додаткового вивчення обставин і документів, пов‘язаних з масовими похованнями поблизу селища Биківня. Створено, фактично, нову комісію, до якої входять представники громадськості, у дослідженнях приймають участь професійні археологи. На початку грудня 1988 р. вперше було порушено кримінальну справу за фактом масових поховань в 19 та 20 кварталі Дніпровського лісництва. Опитано більше 250 свідків, опрацьовано більше 60 архівно-слідчих справ. За речами, знайденими в похованнях, офіційно ідентифіковано 14 осіб (ця цифра не змінилась і досі). Як результат, 21 березня 1989 року Державна комісія визнала, що рештки з-під Биківні належать жертвам репресій радянської влади 1937-41 років. Таким чином влада рад вперше за більш як 50 років, за 4 комісії, за тисячі звернень і запитів, за безкінечність горя, визнала свою провину у загибелі тисяч безневинних жертв. Напис на пам‘ятнику скоротився до «Вічна пам‘ять». У роки незалежності проблема забутих поховань спочатку загубилась у вирі непевного часу. Але згодом пам‘ять про трагедію знову почала підступати до владних кабінетів. У вигляді коротеньких заміток, знову ж таки звернень. Почали виходити книжки, тема Биківні все більше стала висвітлюватись у суспільстві. Власне, товариство «Меморіал» ім. В.Стуса не переривало роботу з дослідження трагедії. 1996 року з‘явилась книга Лисенка М.Г. «Биківня: злочин без каяття», згодом, шеститомник «Сосни Биківні свідчать: злочин проти людства» Миколи Роженка, «Пам‘ять Биківні. Документи та матеріали» під редакцією П.Т. Тронько, О.Г. Бажана та ін. Велику роботу з розшуку та публікації документів, що висвітлюють події того страшного часу, провів А.І. Амонс. Кожного року в травні у Биківні збираються люди щоб згадати тих, хто лежить у цій землі. Останнім часом доброю традицією стала участь президента у цьому жалобному дні. Ще з кінця 80-их на соснах в цьому лісі стали з‘являтись таблички. Так родичі репресованих відзначають могили своїх близьких. Також зустрічаються таблички з іменами людей, які загинули на Соловках, в інших радянських концтаборах. Биківнянський ліс стає символом пам‘яті про загиблих та їх катів, чим він і має бути. Згадувала потроху і держава. 11 серпня 1994 року вийшло розпорядження президента України Леоніда Кучми про створення тут меморіального комплексу. 22 травня 2001 року постанова Кабінету міністрів України «Про створення Державного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили». У травні 2005 року заповіднику указом президента України надано статус національного. Зрештою вийшла постанова Кабінету Міністрів України від 13 червня 2007 року №820 «Про невідкладні заходи щодо подальшого розвитку Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили». Чи не найважливішою функцією заповідника є охорона території. А охорона, як виявилось, необхідна. Будь-якого теплого вечора, чи у вихідний день можна побачити тут людиноподібні створіння. Вони начебто ззовні – люди, але відчувається, що для людей в них чогось бракує. Судячи з усього не вистачає душі. А ще совісті у будь-якому вигляді. Вони приїжджають сюди на пікнік. Затишно вмощуються між хрестами, розкладають закусочки і, трохи хильнувши, веселяться на повну. Існує й інша проблема, мародери нікуди не поділись. Звісно, зараз знайти щось матеріально цінне практично неможливо, бо поколіннями ця земля щільно переривалась і такими ж мародерами, і комісіями. Але пояснити це людині, яка проміняла серце на пляшку, наркотик, або просто на монету, практично неможливо. В той же час охорону несуть тільки співробітники заповідника (не охоронці – юристи, господарські робітники, тощо). І виникає питання, а що вони зможуть зробити, якщо заявиться відносно чисельна група агресивно налаштованої молоді? Вандали, на зразок тих, що побували на Говерлі? Заповідник охороною, безумовно, займається. Але якось дивно. Грошей у бюджеті НІМЗ на послуги охоронних фірм, чи введення в штат посади охоронця не знайшлось. Натомість, керівництво НІМЗ "Биківнянські могили" встановило не дешевий будиночок і зорганізувало нічне чергування у цьому будиночку співробітників заповідника (юристів, істориків, господарників). Що особливо цікаво, дозвільної документації на встановлення МАФу керівництво не отримало. Існує й інша проблема. Протягом років незалежності багато хто займався питанням дослідження трагедії Биківні. Багато хто намагається облаштувати цю пам‘ятку народно скорботи. Тут і вчені - історики, і громадські організації, і військова прокуратура. Різні дослідники, різні думки, різні оцінки. Але, нажаль, всі ці роботи ведуться без якоїсь системи. Тому багато досліджень дублюється, справа визначення та ідентифікації похованих ледь тупцює на місці. Віддання пошани загиблим стає складною справою. На наш погляд, заповідник має виконувати ту саму координуючу функцію. Зорганізувати дії державних та громадських організацій, полегшити людям доступ до інформації та надати їм можливість вшановувати жертв сталінських репресій у відповідних умовах. Заповідник має об‘єднати навколо себе усіх зацікавлених, усіх, хто працює заради справи повернення та вкорінення народної пам‘яті. Адже в даний момент постало питання, чи треба досліджувати могили будь яким чином, аби скоріше. Справа в тому, що раз розкопавши могилу ми ніколи не зможемо скласти все, як було. Дослідження мають проходити за всіма можливими правилами науки. Тому допускати розкопки абияк неможна ні в якому разі. Через це ми втрачаємо безцінну інформацію щодо особистостей жертв, принципів роботи катів, втрачаємо частинки історичної мозаїки. Необхідним видається дотримання всіх вимог закону України про охорону культурної спадщини. Обов‘язкова координація і централізація досліджень, таким чином матеріали і результати досліджень стануть доступні якнайширшому колу спеціалістів та небайдужих людей. Іншим аспектом виступає міжнародний резонанс таких досліджень. Бо у Биківнянській землі лежать не лише українці. Судячи зі знахідок, тут були закопані також поляки, росіяни, австрійці, угорці, чехи та ін. Зрозуміло, кожна країна намагається вшанувати своїх загиблих. І така можливість надається міжнародними конвенціями та угодами. Але, знову ж таки, все має проходити у рамках законності. Зокрема, Польща має безсумнівне право на доступ до інформації про своїх загиблих громадян, проведення досліджень. Але контролювати і координувати дослідження матеріалів має все ж таки Україна, на території якої знаходяться поховання. У історико-меморіальному заповіднику є можливість віддати шану загиблим всіх народів, які постраждали від репресій. Таким чином можна було б навіть покращити відносини із сусідами, адже спільний біль об'єднує. Та саме представники українського народу винищувались і звозились сюди протягом п‘яти років, саме українців тут безумовна більшість. Тому саме українці мають визначати організацію та вигляд цього трагічного місця, та його дослідження. Ми маємо пам‘ятати це місце і передати дітям знання про те що тут сталося, якщо не хочемо, щоб наші онуки знову потрапили у подібний соціальний експеримент надзвичайної жорстокості.

Поділитись
| додано: 17/05/2010 | VolodymyrMordas |
Новини
06 січ.
Де не стоятиму - вистою
17 вер.
18 вересня 2013 року відбудеться відкрите засідання Громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору
04 вер.
Наливайченко просить Генпрокуратуру захистити права реабілітованих жертв політичних репресій
24 лип.
Щорічний мистецький захід "Толока в Легедзине" цього разу 10 серпня 2013 р.
24 лип.
24 липня 2013, Київ, Майдан Незалежності. ПЕРШИЙ ФЛЕШМОБ-ЗАПРОШЕННЯ НА ЕТНО-ФЕСТИВАЛЬ "ЖНИВА 2013. ДОМОТКАНЬ"
22 черв.
Музей Івана Гончара - 22-23 червня, фестиваль «КОБЗАРСЬКА ТРІЙЦЯ»
22 черв.
Музей Івана Гончара - 22 червня, відкриття виставки «Микола БУДНИК – майстер, художник, поет»
22 черв.
Музей Івана Гончара - 20 червня, відкриття виставки Надії Вінарської-Марченко «Я СВІЙ ЧАС У ВИШИВКАХ ЛИШАЮ...»
15 квіт.
ПРЕС-РЕЛІЗ - В МУЗЕЇ ІВАНА ГОНЧАРА - 16 КВІТНЯ 2013 РОКУ О 17:00 відбудеться творчий вечір ЛІРНИКА ЯРЕМИ
13 квіт.
Вільна дискусія "Сила ненасильницького спротиву. Спогади про Норильське повстання 1953 р."
13 квіт.
24 квітня 2013 р., 11:00 Будинок Вчителя. Круглий стіл, присвячений 95-й річниці Української Держави (Гетьманату П.Скоропадського)
20 лют.
АКЦІЯ Громадського об’єднання «Українська Справа» «ХОЧЕМО ЧИТАТИ ПРЕСУ УКРАЇНСЬКОЮ»
31 січ.
"Патріотами не народжуються, а стають", – Вадим Васильчук
18 січ.
Допоможи встановити меморіальну дошку воїнам Армії УНР
20 груд.
У Харкові міліція затримала 22-х учасників ходи на підтримку Павліченків
14 лист.
They are not killers! - справа Павлiченків.
Внески товариства та благодійні внески людей, які хочуть підтримати нас і нашу діяльність.
 
maidan.org.ua
Дитячо-юнацький еколого-туристичний клуб <Екотур>
Контакти:
Для запитів:question(at)spas.in.ua
Осавул БКБЗ"Спас":vadymyrko(at)spas.in.ua
 +38 (063) 841 44 60
Прес-служба:press(at)spas.in.ua
 +38 (093) 648 11 50
Діяльність | Новини | Світлини | Цікаве | Форум
Події | Спорт | Вишколи | Культура | Контакти
 Розробка та дизайнування - "web-design samsobisam"