15 червня православні християни відзначають свято Сходження Святого Духа - Трійцю. З нагоди цього Великого свята вітаємо усіх християн та щиро зичимо всім добра, благополуччя, сімейного затишку, любові та уваги від близьких.

Дізнатись більше

Трійця - це церковне свято, яке відзначають у 8 неділю після Великодня. Через те, що це свято припадає на 50-й день після Великодня, церква називає його ще П’ятидесятницею. Увібравши в себе багато рис іудейської П’ятидесятниці, християнська Трійця приєднала й національні риси тих свят, з традиціями яких вона частково злилася.

Останній перед Трійцею тиждень в народі називають Клечальним, або ж Зеленим. Ця традиція збереглась ще із дохристиянських часів. Зелений, чи Русальний тиждень знаменував завершення весняного природного циклу та був святом найбуйнішого розвою природи.

Русальним цей тиждень зветься за те, що в цей тиждень наші предки поминали русалок. Русалки - це дівчата або молодиці, котрі втопилися під час купання. Вірили, що утоплениці-русалки відійшли від буденного земного буття й переселились в темничну сферу, на дно глибоких рік і озер. Вночі вони виходять на берег, не маючи на собі одягу, тіло їхнє біле й знекровлене, довге волосся, зелене, як трави, очі палі й сині. На голові у кожної вінок із осоки, а у старшої звати водяних лілій. В ночі вони виходять на берег розчісувати волосся, водити танки. Часом вилазять на дерева, гойдаються в гіллі співаючи пісень. Русалчині пісні небезпечні – той хто почує їх чи підійде близько до русалок, того вони візьмуть в своє коло, будуть бавитись, залоскочуть і затягнуть на дно. Тому в Зелений тиждень ніхто не ходить наодинці купатись, до лісу чи в поле. Тільки хіба що відьми не бояться русалок. В Україні довго зберігався звичай серед жінок — в русалчин тиждень розвішувати по деревах полотно, що його ніби русалки брали собі на сорочки. Також на вікнах розкладали гарячий хліб, гадаючи, що його порою русалки будуть ситі. Також русалок вважали й духами полів та лісу. Тому пізніше цей образ поєднав у собі і земну й водну стихії.

Звичаєм на Зелені Свята у Клечальну суботу було завивання дівчатами вінків з живих квітів, що були оберегами від нечистої сили, символами чистої, незаплямованої краси. Вінки плелися із чебрецю, конвалій, незабудок, любистку і обов’язково вплітаючи полин як засіб від нечистої сили.

Напередодні святої Трійці, в суботу ранком, дівчата, молодиці та діти йшли в гаї, левади, на луки збирати запашне зілля — чебрець, полин, папороть, любисток, татарське зілля. Увечері того самого дня квітчали (замаювали) хати гіллям клену, липи, ясеня, берези, вільхи чи осоки. Молоді деревця, гілля, зрубані в цей день, називали клечанням. Хати вбрались по-різному в різних регіонах: на Чернігівщині стріхи квітчалися кленом, липою й листям лопухів, Вважали, що душі померлих родичів прилітають на обійстя і ховаються в клечанні. Не квітчати хату вважалося гріхом. А на Львівщині замаювали хати й стайні великими гілками липи, затикали її в браму й огороди. Долівку прийнято вистеляти татарським зіллям, чебрецем, полином, любистком. За ікони клали васильки, м’яту.

На Трійцю, зранку, люди вбирались у святковий одяг і йшли до церкви, особливо гарно вбирались дівчата, замаювались стрічками й квітами. Кожна мала в руках китицю полину, любистку чи барвінку. Після служби громада із священиком робили обхід полів, благословляючи, щоб родили краще й відганяли руйнівну силу. Також освячувалися й криниці. Дівчата надівали свої вінки на плодючі дерева, щоб і самим бути плодючими. Після обідні сходилась молодь водити танки й співати.

На Зелені Свята починає квітнути жито, за народними віруваннями в час квітування хліба прокидаються мерці. Цей період вважався найнебезпечнішим, тому живі зверталися до предків як охоронців свого роду, поминали їх, приносили жертви, влаштовували тризну на могилах. Також у Зелену суботу є звичай поминати самогубців та тих що загинули без звістки на чужині, а таких в Україні було завжди багато.